Опис казки Казка на ніч. Сергійко й Нічка
Це казка про хлопчика Сергійка, який не хотів йти спати і прогнав Нічку з двору. Але потім він зрозумів, що без Нічки Сонечку стає дуже важко світити, і вирішив принести її назад. Наприкінці він заснув і побачив чудові сни.
Мораль казки:
Кожна річ має свою роль і свою пору. Не можна порушувати природний порядок речей. Треба дбати про своїх друзів і про себе. І треба йти спати вчасно!
Давайте читати казку Казка на ніч. Сергійко й Нічка!
Жив собі хлопчик Сергійко, який був неймовірно сильним і розумним. Його життя було сповнене цікавих пригод, і він ніколи не хотів йти спати. Він завжди був настільки захоплений, що відчував, ніби очі в нього відкриті постійно. Сергійко досліджував усе навколо, дізнавався нові речі та навіть допомагав батькам у розумінні світу.
Одного разу настала вечірня пора, наступила ніч, і настав час для хлопчика лягти спати. Але він сказав: «Не хочу спати! Тут так багато цікавого! Чому мені треба йти спати?». Його батьки намагалися переконати його, але Сергійко не слухався нікого. Замість того, щоб лягти спати, він узяв шаблю і вийшов на подвір’я. Там уже була Нічкарка Тітонька разом зі своєю донькою, яку звали Темрява. Хлопчик зовсім не злякався їхньої присутності. Він сказав: «Йдіть геть! Більше не приходьте! Тут буде завжди жити Сонечко! Немає місця для вас!».
І Сергійко вигнав Нічкарку з двору, а її дочка Темрява пішла разом із нею. Сонечко повернулося на подвір’я, де воно було найкращим другом Сергійка. Вони гралися разом і мали багато веселощів. Але потім хлопчик помітив, що Сонечку стало дуже важко. Він запитав: «Що з тобою?». Сонечко сказало: «Розумієш, мені доводиться світити не лише в цьому дворі, але й на вулиці, у місті, і навіть у всьому світі! Ти уявляєш, як це важко? Зазвичай я свічу вдень, а коли приходить моя сестра Ніч, я можу відпочити. Але сьогодні вона десь зникла, і тепер мені доводиться світити безупинно, а я так втомився і хочу спати…”.
Сергійко не розповів Сонечку, що сам прогнав Нічку, але вирішив допомогти своєму другові, бо Сонечко було йому надзвичайно важливим. Він сказав: «Зачекай мене, я повернусь скоро! Я піду знайти Тітоньку Нічку та Темряву» й побіг.
Сергійко не знав, куди саме йому йти. Він просто побіг на південь, потім на схід, а потім трохи на північ. Й ось він опинився в дивовижному лісі. Ліс ставав усе темнішим і темнішим, але Сергійко не боявся, адже він мав шаблю в руках і Сонечко за спиною. Коли він досяг найтемнішої частини лісу, він почав кликати: «Тітонько Нічка! Тітонько Нічка!». Спочатку ніхто не відгукнувся, а потім сова звукнула, гілки зашелестіли, а листя затріпотіло, і перед ним з’явилася Тітонька Нічка. У тій темряві Сергійко майже не міг її побачити. «Тітонько Нічка», сказав хлопчик, «я хочу просити вибачення. Усе склалося неправильно. Будь ласка, повертайтесь до нас, бо без вас Сонечку погано». Нічка посміхнулася і просто кивнула головою.
Потім хлопчик почав повертатися назад. Він йшов і йшов, але не знаходив дороги додому, і вже був дуже втомлений. Тоді Тітонька Нічка підняла його на руки й понесла його. Вони швидко повернулися на рідне подвір’я, а потім у його ліжечко. Хлопчик заснув і почав бачити прекрасні сни, які були так само цікаві, як його пригоди протягом дня.
Тож йди й ти спати.
