Опис казки про Івасика-Телесика
Івасик-Телесик – це хлопчик, який опиняється в небезпеці. Але він знаходить силу і хитрість, щоб врятувати себе і свою родину. Ця казка про пригоди, хитрість і народну мудрість.
Слухайте онлайн аудіоказку Івасик-Телесик
Читайте онлайн казку Івасик-Телесик!
Жили собі дід та баба. Уже і старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої і смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба і просить діда:
— Поїдь, діду, у ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку…
Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
Люлі-люлі, Телесику,
Наварила кулешику,
Буду тебе годувати.
Колихала-колихала, аж поки полягали вони увечері спати. Встають уранці — аж із тієї деревинки та став синок маленький. Вони так зраділи, що й не сказати! Та й назвали того сина Івасиком-Телесиком.
Росте той синок і росте — і такий став гарний, що баба з дідом не навтішаються з нього.
От як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє весельце, буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє весельце, спустили на річку, він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить. Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
От мати наварила йому снідати, принесла до берега та і кличе:
Івасику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Телесик почув.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка снідати принесла.
Пливе. Пристав до бережка, наївся, напився, відіпхнув золотий човник срібним весельцем і поплив далі рибку ловити.
А змія і підслухала, як мати кликала Телесика, та прийшла до берега й давай гукати товстим голосом:
Івасику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він чує.
— То ж не моєї матінки голос! Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі!
Махнув весельцем — човник і поплив. А змія стояла-стояла та й пішла від бережка геть.
От мати Івасикова наварила йому обідати, понесла до бережка та і кличе:
Івасику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
Він почув:
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! Це ж моя матінка мені обідати принесла.
Приплив до бережка, наївся, напився, віддав матері рибку, що наловив, відіпхнув човник і поплив знову.
А змія приходить до берега та знов товстим голосом:
Івасику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він почув, що не материн голос, та махнув весельцем:
— Пливи, пливи, човнику, далі! Пливи, пливи, човнику, далі! Човник і поплив далі.
Змія бачить, що нічого не вдіє, та пішла до коваля:
— Ковалю, ковалю! Скуй мені такий тоненький голосок, як у Телеси-кової матері!
Коваль і скував. Вона пішла до бережка і стала кликати:
Івасику, Телесику!
Приплинь, приплинь до бережка!
Дам я тобі їсти й пити!
А він думав, що то мати.
— Ближче, ближче, човнику, до бережка! То ж мені матінка їсти принесла!
Та і приплив до бережка. А змія його мерщій ухопила із човна та й понесла до своєї хати.
— Зміючко Оленко, відчини!
Оленка й відчинила, змія ввійшла в хату.
— Зміючко Оленко, натопи піч так, щоб аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу, та будемо гуляти.
Та й полетіла кликати гостей.
От Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається а тоді й каже:
— Сідай, Телесику, на лопату! А він каже:
— Коли ж я не вмію, — як його сідати?
— Та вже сідай! — каже Оленка. Він і положив на лопату руку.
— Так? — каже.
— Та ні-бо: сідай зовсім! Він положив голову:
— Отак, може?
— Та ні-бо, ні! Сідай увесь!
— А як же? Хіба так? — та й поклав ногу.
— Та ні-бо, — каже Оленка, — ні, не так!
— Ну, так покажи ж, — каже Івасик, — бо я не знаю як. Вона і стала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч, і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, зліз на превисоченного явора та й сидить. От змія прилітає з гостями.
— Зміючко Оленко, відчини!
Не чуть.
— Зміючко Оленко, відчини!
Не озивається.
— От вража Оленка, уже десь повіялась.
От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла з печі, та і їдять — думали, що то Телесик:. Попоїли добре, повиходили надвір та й качаються по траві.
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!
А Телесик із явора:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони слухають… Де це? Та знов:
— Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись.
А він знову:
— Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!
Вони далі:
— Що воно таке?
Давай шукати, давай дивитися, та й угледіли Телесика на яворі. Кинулись до явора та й почали його гризти. Гризли-гризли аж зуби поламали, а не перегризуть.
Кинулись до коваля:
— Ковалю-ковалю, покуй нам такі зуби, щоб того явора перегризти! Коваль і скував. Вони як почали знову… От-от уже перегризуть. Коли летить табун гусей. Телесик їх і просить:
Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька,
А в батенька їсти, і пити,
Ще й хороше походити!
А гуси й кажуть:
— Нехай тебе середні візьмуть!
А змії гризуть-гризуть… Аж летить знову табун гусей. Телесик і просить:
Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька,
А в батенька їсти, і пити,
Ще й хороше походити!
Так і ці йому кажуть:
— Нехай тебе задні візьмуть!
А явір аж тріщить. Відпочинуть змії та і знов гризуть, відпочинуть та і знов… Аж летить іще табун гусей. Телесик так їх просить:
Гуси-гуси, гусенята!
Візьміть мене на крилята Та понесіть до батенька,
А в батенька їсти, і пити,
Ще й хороше походити!
І ці кажуть:
— Нехай тебе заднє візьме!
Та й полетіли.
Сидить сердешний Івасик, от-от явір упаде, от-от доведеться пропасти! Коли це летить собі одне гусеня: відбилося — насилу летить, Телесик до нього:
Гуся-гуся, гусенятко!
Візьми мене на крилятко Та понеси до батенька,
А в батенька їсти, і пити,
Ще й хороше походити!
От воно:
— Сідай! — каже та й ухопило його на крила. Та втомилось сердешне, так низько несе. А змія за ним — ледве не вхопить його — женеться. Та таки не наздогнала. От воно принесло та й посадило Телесика на призьбі, а само ходить по двору, пасеться.
От сидить Телесик на призьбі та і слухає, що в хаті робиться. А баба напекла пиріжків, та виймає в печі, і каже:
— Це тобі, діду, пиріжок, а це мені пиріжок!
А Телесик знадвору:
— А мені?
То це вона знову виймає пиріжки та:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
А Телесик знову:
— А мені?
Вони й почули. Що це?
— Чи ти чуєш, діду, щось наче гукає?
— Та то, — каже дід, — мабуть, так учувається.
Та знов баба:
— Оце тобі, дідусю, пиріжок, а це мені!
— А мені? — каже з призьби Івасик.
— Отже, таки озивається! — говорить баба та зирк у вікно — аж на призьбі Телесик:. Вони тоді з хати, та вхопили його, та внесли в хату, та такі раді…
А гусятко ходить по двору, то мати й побачила.
— Он гусятко ходить. Піду впіймаю та заріжу.
А Телесик каже:
— Ні, мамо, не ріжте, а нагодуйте його! Коли б не воно, то я б у вас і не був.
От вони нагодували його, і напоїли, і під крильця насипали пшона. Так воно й полетіло.
От вам казочка, а мені бубликів в’язочка.
Мораль казки Івасик-Телесик
Не треба слухати чужих голосів і довіряти незнайомцям. Треба бути винахідливим і не втрачати надії. Треба бути добрим і милосердним до тих, хто потребує допомоги.
Дивіться мультфільм до казки про Івасика-Телесика
Аналіз головних героїв казки Івасик-Телесик
Дід та баба — це старенькі одинокі люди, які мріють про дитину. Вони добрі, прості, щирі та працьовиті. Вони радіють появі Івасика-Телесика, піклуються та хвилюються за нього. Вони є символами батьківської любові та турботи.
Івасик-Телесик — це хлопчик, який народився з дерева, яке витесав дід. Він розумний, добрий, сміливий, винахідливий та працьовитий. Він допомагає діду та бабі, рибалить та годує їх рибою. Він потрапляє в біду, коли його викрадає змія, але він вміє перехитрити її та втекти. Він є символом дитячої невинності, життєрадості та віри в добро.
Змія та її дочка — це підступні та хитрі істоти, які хочуть з’їсти Івасика-Телесика. Вони використовують обман, щоб викрасти його. Вони є символами зла, жорстокості та жадібності.
Гуси та гусенятко — це добрі та вірні друзі Івасика-Телесика, які допомагають йому повернутися додому. Вони є символами дружби, взаємодопомоги та лояльності.
Аналіз образів та символів
Дерево — це образ, який символізує життя, родючість, природу та Бога. З дерева народжується Івасик-Телесик, який є даром діду та бабі. Дерево також є захистом від зла, адже змія не може залізти на нього.
Човник — це образ, який символізує подорож, пригоду, свободу та незалежність. Івасик-Телесик використовує човник, щоб рибалити та допомагати діду та бабі. Човник також є засобом втечі від змії, адже він плаває по воді, де змія не може його догнати.
Змія — це образ, який символізує зло, хитрість, підступність та смерть. Змія є ворогом Івасика-Телесика, яка хоче його з’їсти. Змія також є протилежністю дереву, адже вона живе під землею, де немає світла та життя.
Гуси — це образ, який символізує добро, дружбу, взаємодопомогу та повітря. Гуси є друзями Івасика-Телесика, які допомагають йому повернутися додому. Гуси також є протилежністю змії, адже вони літають по повітрю, де змія не може їх досягнути.
Про що ж казка «Івасик-Телесик»?
казка «Івасик-Телесик» – це захоплююча та навчальна історія, яка розповідає про пригоди хлопчика, який народився з дерева. Казка відображає народну мудрість, моральні цінності, образність та гумор українського народу. Казка вчить слухатися батьків, допомагати їм, вчить сміливості та рішучості. Вчить, що знайти вихід можна навіть із безнадійного положення.
Казка також показує, що добро завжди переможе зло, а друзі завжди допоможуть у скрутну хвилину. Казка актуальна й сьогодні, адже вона заохочує до позитивного ставлення до життя, до поваги до природи та до людської гідності.
