Опис казка: Солом’яний бичок
Казка про те, як баба попросила діда зробити їй солом’яного бичка, якого вона пасла на травиці. Але коли вона засинала, то до бичка приходили дикі звірі: ведмідь, вовк, лисиця і зайчик. Вони хотіли віддерти від нього смолу, але застрявали у ній і не могли відірватися. Дід тоді ловив їх і кидав у погріб, де вони просили його не різати їх, а відпустити на волю, обіцяючи різні подарунки. Дід жалів їх і відпускав, а вони дійсно приносили йому мед, овець, гусей, курей і намисто.
Казка розповідає дітям про те, що добро завжди добром платиться, а зло – злом.
Слухати онлайн аудіоказку: Солом’яний бичок
Читайте казку для дітей українською мовою Солом’яний бичок
Були собі дід та баба. І такі вони були бідні, що аж жах. От баба й каже діду:
— Зроби мені, діду, будь ласка, солом’яного бичка й осмоли його смолою.
— Та навіщо тобі той бичок здався?
— Зроби, кажу! Я вже знаю навіщо.
Робити нічого. Зробив дід солом’яного бичка й осмолив його смолою. От, наранок баба набрала мичок і погнала солом’яного бичка пасти; сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:
— Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Пряла, пряла, поки й задрімала.
Коли це з темного лісу, з великого бору, біжить ведмідь:
— Ти хто такий?
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений, — відповідає бичок.
Ведмідь і каже:
— Коли ти смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!
Бичок мовчить. Тоді ведмідь схопив його за бік і давай смолу віддирати. Віддирав-віддирав, та й зав’яз. Сіпав, сіпав, ні! Затяг того бичка бозна-куди.
От баба прокидається, а бичка й нема:
— Ох, мені лихо велике! Де це мій бичок дівся? Мабуть, він уже додому пішов.
Коли дивиться, ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда:
— Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, іди його вбий!
Дід вискочив, віддер ведмедя, узяв і закинув його в льох. От, на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужілю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під кущем, пряде кужіль і приказує:
— Пасись-пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Пряла, пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка:
— Ти хто такий?
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений, — відповів бичок.
Вовк і каже:
— Коли ти смолою засмолений, дай і мені смоли засмолити бік, бо кляті собаки обідрали.
— Бери! — каже бичок.
Вовк відразу за бичка, хотів смолу віддерти. Драв-драв і застряв, що ніяк уже не відлипне.
Прокидається баба, аж бичка вже й не видно:
— Мабуть, мій бичок додому пішов.
Коли ж дивиться, а вовк бичка тягає. Побігла вона діда кликати. Дід і вовчика в погріб укинув. Погнала баба й на третій день бичка пасти. Сіла під кущем та й заснула.
Коли біжить лисичка:
— Ти хто такий?
— Я бичок-третячок, із соломи зроблений, смолою засмолений.
— Коли так, то дай мені смоли прикласти до боку, бо ті кляті хорти трохи шкуру не зняли!
— Бери! — каже бичок.
Схопила лисиця бичка зубами, та й зав’язла. Побачила це баба, і давай діда гукати. Прибіг дід та й кинув у льох лисичку. А наступного дня і зайчика-побігайчика піймали.
Сів дід над лядою, та давай ніж гострити. А ведмідь його й питає:
— Діду, навіщо ти ніж гостриш?
— Щоб із тебе шкуру зняти та зробити собі й бабі кожухи.
— Ох, не ріж мене, дідусю, пусти краще на волю, а я за це багато меду принесу.
— Ну, гляди! — відповів дід.
Узяв і випустив ведмедика. А сам сів і знов ножа гострить. Вовк його й питає:
— Діду, навіщо ти ножа гостриш?
— Щоб із тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити.
— Ой, не ріж мене, дідусю, я тобі за те цілу отару овечок прижену.
— Ну, гляди! — відповів дід і випустив вовка.
Сидить та ще ножа гострить. Лисичка виткнула мордочку та й питає:
— Скажи мені, будь ласкавий, дідусю, навіщо ти ножа гостриш?
— У лисички, — каже дід, — гарна шкурка на опушку й на комірець, хочу знять.— Ой, не здіймай із мене, дідусю, шкуру, я тобі й гусей, і курей принесу!
— Ну, гляди!
І лисичку відпустив дід. Залишився один зайчик. Дід і на того ножа сів гострити. Зайчик його питає, а старий і каже:
— У зайчика шкура м’якенька, тепленька, будуть мені на зиму рукавички й капелюх.
— Ох, не ріж мене, дідусю, я тобі намиста доброго нанесу, тільки відпусти на волю!
Відпустив і того.
Настала ніч. Коли наранок, ще ні світ ні зоря, аж дер-дер! Щось до діда у двері. Баба прокинулась:
— Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить. Піди, мабуть, подивись.
Дід вийшов, коли то ведмідь цілий вулик меду приніс. Узяв дід мед, та тільки що ліг, аж у двері знову дер-дер! Коли вийшов, а вовк повний двір овець понагонив. От, незабаром, лисичка принесла гусей, курей, всякої птиці. Зайчик понаносив стьожок, серег, намиста доброго…
І дід радий, і баба рада. Узяли, попродали овечок та накупили волів, та став дід ходити тими волами в дорогу, та так розбагатіли, що не треба краще.
