Одна мурашка лазила у дворі, шукала чим би поживитися. Посеред двору стояла полив’яна миска з водою. У тій мисці стирчала соломинка; один кінець її доторкався до води, а другий стирчав із миски. Мурашка спустилась по тій соломинці до води й почала смоктати з неї потрібну для неї гущу. Де не взявся вітер, подув і повалив ту соломину в миску. Мурашка впала у воду й почала тонути, а далі вчепилась за соломинку і трималася за неї. Змокла вся як хлющ і замерзла добре. Якби протяглося ще хвилини зо три, мурашка б загинула. Де не взявся на її щастя голуб, підійшов до миски воду пити. Мурашка почала його просити: «Будь ласкавий, спаси мене від смерті я тобі колись у пригоді стану». Голуб засміявся і подумав: «Чим вона може мені віддячити, така нікчемна комашка?» Голуб нехотячи нагнувся до миски, схопив носиком соломинку й кинув її на землю. Мурашка обсохла, загрілась на сонці й подалась до своєї домівки.
Через тиждень, чи через два довелось голубові полетіти до одного господаря на тік пошукати там зерна. Голуб ходив по току, задравши вгору голову, і не помічав, що перед ним лежать петлі пастки. Якраз на ту пору бігла по току мурашка, побачила, що голуб підходить до пастки, мерщій підбігла до нього і вкусила його за ногу. Голуб нахилив голову вниз — подивитися, хто його вкусив, і побачив, що в нього перед носом лежать петельки пастки. Він тоді мерщій знявся в небо й полетів додому. Тут він і згадав, як колись спас мурашку від смерті і як мурашка обіцяла стати йому в пригоді. З того часу голуб із великою охотою допомагав усім у біді.
