Опис казки: Кривенька качечка
Українська народна казка про те, як дід і баба, які не мали дітей, знайшли в лісі качечку з поламаною ніжкою і принесли її додому. Качечка виявилася чарівною дівчиною, яка прибирала в хаті і готувала їм їжу, коли вони ходили по гриби. Але коли дід і баба спалили її гніздечко і підгледіли за нею, вона відмовилася жити з ними.
Казка навчає дітей про те, що не треба порушувати чужу таємницю, а також про те, що кожен має своє місце в світі.
Слухати аудіоказку: Кривенька качечка
Читати онлайн казку: Кривенька качечка
Жили собі дід і баба, а дітей у них не було. Усе сумують вони, а потім дід і каже бабі:
—Ходімо, бабо, у ліс по гриби!
Пішли. Збирає баба гриби, глядь — у кущику гніздечко, а в гніздечку сидить качечка. От і каже баба діду:
—Подивись, діду, яка гарна качечка! Каже дід:
—Візьмімо її додому, нехай у нас живе.
Стали її брати, бачать — у неї ніжка зламана. Вони взяли її, принесли додому, зробили їй гніздечко, обклали його пір’їнками, посадили в нього качечку, а самі знову по гриби пішли.
Повертаються, бачать — у хаті скрізь прибрано, хліб напечений, борщ зварений. Вони до сусідів запитувати:
—Хто це? Хто це? Ніхто нічого не знає.
На другий день пішли дід із бабою знову по гриби. Приходять додому, глядь — а в них і варенички зварені, і веретенце з пряжею на віконці стоїть. Вони знову в сусідів запитувати:
—Чи не бачили кого?
—Бачили, — кажуть ті, — якусь дівчину, воду з криниці несла. Така красива, тільки трошки кривенька.
От дід і баба думали-думали: «Хто б це міг бути?» — ніяк не придумають. А баба потім і говорить діду:
—Знаєш що, діду? Зробимо так: скажемо, начебто ми йдемо по гриби, а самі сховаємося і підгледимо, хто це нам воду носить.
Так вони і зробили.
Сховалися за клунею і раптом бачать — виходить із їхньої хати дівчина з коромислом: така красуня, така красуня! Тільки що кривенька. Пішла вона до криниці, а дід із бабою в хату; глядь — немає в гніздечку качечки, тільки пір’я повно. Узяли вони тоді гніздечко й кинули в піч, там воно і згоріло.
А тут і дівчина з водою йде. Увійшла в хату, побачила діда й бабу та відразу ж до гніздечка, а гніздечка й немає. Як заплаче вона тоді! Дід і баба до неї, утішають:
—Не плач, люба! Будеш нам замість дочки. Будемо ми тебе любити й пестити, як свою рідну.
А дівчина каже:
—Я вік би у вас жила, якби ви не спалили мого гніздечка та за мною не підглядали. А тепер, — каже, — не хочу! Зробіть мені, дідусю, прялочку і веретенце, я від вас піду.
Плачуть дід і баба, просять її залишитися — не погоджується.
От і зробив тоді їй дід прялку і веретенце. Сіла вона у дворі і пряде. Раптом летить зграйка каченят, побачили її і заспівали:
Ген де наша діва,
Ген де наша Єва,
На метеному дворі
Та й на тесаному стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзвенить.
Скинемо їй по пір’їнці,
З нами нехай летить!
А дівчина їм відповідає:
Не хочу я з вами:
Як ходила по лужку,
Поламала ніжку,
Ви мене залишили,
Далі собі полетіли!
Скинули вони по пір’їнці, а самі полетіли далі. От летить інша зграйка. Ці теж заспівали:
Ген де наша діва,
Ген де наша Єва,
На метеному дворі
Та й на тесаному стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзвенить.
Скинемо їй по пір’їнці,
З нами нехай летить!
Дівчина і їм теж відмовила, і вони полетіли, скинувши їй по пір’їнці. Аж тут летить і третя зграйка, побачили вони дівчину і враз заспівали:
Ген де наша діва,
Ген де наша Єва,
На метеному дворі
Та й на тесаному стовпі.
Самопрядка шумить,
Веретенце дзвенить.
Скинемо їй по пір’їнці,
З нами нехай летить!
Скинули вони їй по пір’їнці; обклалася дівчина пір’ячком, обернулася качечкою і полетіла разом зі зграйкою. А дід із бабою залишилися самі.
От вам і казочка, і бубликів в’язочка.
