Опис казки Заячий холодок
У великому лісі існував давній звичай — заячі холодки, під гіллястими деревцями, де зайці любили спокійно розмовляти про життя. Але одного дня приблудився капловухий Заєць, нахабний і задавака, який почав вважати всі холодки своїми.
Давайте читати казку Заячий холодок
Колись, давним-давно, росли величезні ліси заячого холодку. І селилися в них зайці гамірливими селами й селищами. Тепер же заячий холодок лиш подекуди в лісі. Під гіллястими кучерявими деревцями зайці люблять спочивати і вести довгі розмови про життя-буття.
Хтозна, звідкіля приблудився до Золотого бору капловухий Заєць. І такий же задавака та нахаба!
— Це мій холодок! — заявив, улігшися під одним деревцем.
— І це мій! — вигріб собі ложе під іншим.
— І це мій! — побіг під третє, зігнавши звідтіля зайчат.
— Хіба так можна?! — прибігли скаржитися вони Дідові-зайцю.
— Не хвилюйтеся, — заспокоїв їх Дід. — Побачимо, що з
того далі буде.
Пішли зайці на город по капусту. Капловухий Заєць вибрав найбільшого качана, силкується, ніяк не покотить.
— Облиш! — сказав йому заєць Дід. — Це наша капуста.
Поплентався капловухий Заєць у свій холодок ні із чим. Лежить насурмонившись, лапу на лапу закинув. Аж чує: зайці збираються на город по моркву. І він із ними. Учепився за найбільшу морквину, тягне.
— Облиш! — сказав йому заєць Дід. — Хіба це твоя морква? Це наша!
Розсердився капловухий Заєць. Лежить у холодку, не поворухнеться.
А зайці повсідалися на осонні, ласують морквою, капустою.
Капловухому мулько стало лежать і їсти хочеться.
— Ідіть уже в холодок! — гукає до зайців.
— А хіба то наш холодок? То ж твій, — відказують йому зайці.
Капловухий Заєць як підскочить та як загаласує на весь ліс:
— Це наш холодок! Наш!
А зайці як засміються! Отож-то.
Кінець.
Мораль казки: Заячий холодок
Коли ви працюєте та творите щось своє, це стає вашим власним. Нехай навіть здається, що деякі речі або ідеї загальні, але той, хто вклав у них свою працю та зусилля, має право на них.
