Подорож
Колись у далекому королівстві, де вічно панувала зима, жила прекрасна принцеса Сніжинка. Її шкіра сяяла, ніби її створили з інею, а очі були глибокими, як зимове небо. Її волосся спадало хвилями, нагадуючи зоряну північну ніч. Вона була дочкою Короля Зими, володаря всіх снігів та морозів, і мала чарівну силу подорожувати між світами. Її супутником був великий білий ведмідь на ім’я Арктус.
Одного разу Король Зима покликав доньку до свого кришталевого палацу.
— Сніжинко, щось дивне трапилося на Землі, — сказав він, його голос лунав, як спів завірюхи. — Мої чари більше не можуть торкнутися цього світу. Сонце стало надто сильним, і сніг зник. Без снігу зими більше не буде, і це може зруйнувати баланс усіх світів. Ти повинна вирушити на Землю і з’ясувати, що сталося. Я вірю, ти зможеш.
Принцеса прийняла завдання і, зібравши свої чари в сніговій кулі, вирушила в подорож. Її супутником, як завжди, став Арктус, могутній білий ведмідь, який міг літати небесами.
Перші кроки на Землі
Коли вони досягли Землі, перед ними відкрився густий ліс. Усе було тихо, лише подекуди чути було шерех сухого листя. Принцеса помітила, що небо було похмурим, а земля — сірою і сумною. Вона вирішила знайти когось, хто міг би допомогти.
У глибині лісу вони зустріли дівчинку на ім’я Марічка. Вона була допитливою і сміливою дитиною, яка любила вигадувати казки та гуляти лісом. Принцеса перетворилася на маленьку ворону, аби не лякати дитину, й обережно наблизилася до неї.
— Привіт, маленька, — сказала вона. — Я шукаю сніг. Чи знаєш ти, де він зник?
Марічка здивувалася, почувши, як ворона говорить, але відповіла:
— Сніг? Що це таке? Я ніколи не бачила снігу.
Принцеса зрозуміла, що дівчинка виросла у світі без зими. Вона описала їй сніг — білий, пухнастий, який вкриває землю, робить її чистою і казковою. Марічка слухала зачаровано, і в її очах з’явився блиск.
— Я хочу побачити сніг! — вигукнула дівчинка. — Я допоможу вам його знайти!
Мандрівка в гори
Марічка згадала, що її бабуся розповідала про чарівних істот, які жили у високих горах. Вона запропонувала вирушити туди. Арктус перетворився на величного оленя, щоб вони не лякали людей, і троє мандрівників вирушили до гір.
Шлях був нелегким. Вони зустріли лісових духів, які стерегли свої домівки, та розгадували загадки, щоби пройти далі. Духи говорили їм, що сніг зник, бо люди забули про магію казок.
— Казки — це основа всього, що є на світі, — сказав один із духів. — Люди забули мріяти, і через це зникла магія.
Після довгих пригод вони нарешті дісталися до гір, де жили ніссе — маленькі чарівні істоти, які зберігали пам’ять про давні часи. В одному із закутків гір вони знайшли вхід у підземне королівство, де їх зустрів король Гір.
Стародавня легенда
Король Гір розповів, що сніг зник, коли люди перестали розповідати історії. Він пояснив, що магія казок була тісно пов’язана зі снігом: кожна розказана історія творила зимове диво.
— Щоби повернути сніг, — сказав король, — ти повинна знайти Загублену Зорю, яка містить у собі силу всіх казок. Але вона захована у високих горах Троллхейм, і шлях до неї сповнений небезпек.
Подорож до Загубленої Зорі
Дорога до Загубленої Зорі була найскладнішою частиною подорожі. Гори Троллхейму здавалися непривітними та похмурими: чорні скелі здіймалися до небес, густий туман огортав усе навколо, а холодний вітер свистів, пробираючись крізь кожну щілину. Арктус, великий білий ведмідь, тепер знову прийняв свою справжню подобу, аби захистити Марічку і Сніжинку від небезпек, що чатували на кожному кроці.
— Ми маємо бути обережними, — прошепотіла Сніжинка. — Тролі тут дуже хитрі й недоброзичливі. Вони можуть викликати ілюзії, щоб збити нас зі шляху.
Вони вирушили вузькою стежкою, що вела вгору. Раптом туман став густішим, і перед ними з’явився велетенський троль на ім’я Ґрум. Його очі світилися, як два вуглини, а з рота виходив дим.
— Хто насмілився увійти до моїх володінь?! — загримів Ґрум, його голос відлунював у горах. — Щоби пройти, ви маєте відповісти на мою загадку. Якщо не зможете, залишитеся тут назавжди!
Марічка злякалася, але Сніжинка впевнено кивнула. Троль вимовив:
— Що це таке: без крил літає, без очей плаче, без рук обіймає?
Дівчинка задумалася. Її серце билося швидко, але вона пригадала, як бабуся завжди казала, що відповіді на складні питання часто лежать у простих речах.
— Це… це хмара! — вигукнула Марічка.
Троль на мить застиг, потім розсміявся.
— Добре, людино, ти мудріша, ніж здаєшся. Іди, але пам’ятай, попереду будуть ще випробування! — сказав Ґрум і поступився дорогою.
Вони продовжили свій шлях, але тепер їм довелося перетнути міст, що висів над прірвою. Під час переходу міст почав хитатися, а під ними здійнявся рев бурливих водоспадів. У цей момент Арктус рикнув так гучно, що міст заспокоївся, а вітер вщух.
— Дякую, Арктусе, — сказала Марічка, погладжуючи його біле хутро. — Без тебе ми б не впоралися.
Після багатьох випробувань вони досягли вершини. Там, у крижаному палаці, на троні зі снігу сиділа стара чаклунка — Охоронниця Загубленої Зорі. Вона тримала в руках зірку, що сяяла всіма барвами райдуги.
— Ви пройшли довгий шлях, — промовила вона, уважно розглядаючи мандрівників. — Але чи знаєте ви, що потрібно, аби звільнити цю зірку? Її може розбудити лише історія, яка несе в собі правду, добро й любов.
Марічка зібрала всю свою сміливість і почала розповідати про їхню подорож: про лісових духів, загадки троля, силу дружби і мрії. З кожним словом її голос ставав гучнішим, а зірка почала пульсувати яскравим світлом. Нарешті, коли Марічка закінчила свою розповідь, зірка піднялася в повітря і звільнилася від крижаних кайданів. Вона піднялася в небо й почала освітлювати все довкола.
— Ви зробили це, — сказала чаклунка, посміхаючись. — Сніг повернеться на землю.
Щасливий кінець!
Сніжинка подякувала Марічці за її сміливість і повернулася до свого королівства разом з Арктусом. А Марічка, повернувшись додому, пообіцяла завжди розповідати казки, щоб магія зими ніколи більше не зникала.
