Вовк та вовчиця

Розмовляли одного разу вовк із вовчицею.

— Погано тобі, вовче, живеться, — каже вовчиця.

— Чому? — дивиться на неї вовк,

— Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся.

— Гм, — пробурчав вовк, — але ти також від людей ховаєшся…

— Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить.

— Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк. — Тебе бачать люди так само, як і мене.

— Вір — не вір, я правду кажу, — відповідає вовчиця. Покрутив вовк головою та й каже:

— Коли так, то давай перевіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди в поле. Побачим: помітять тебе люди чи ні?

— Добре, — каже вовчиця, — подивимось!

Пішов вовк у кущі, а вовчиця вийшла в поле. Побачили її орачі й почали гукати:

— Вовк, вовк!.. Бий вовка!

Почув це вовк у кущах, що його згадують, і дременув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво: вовчиця в поле вийшла — і нічого, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»

Догнала його вовчиця, запитує:

— Ну, що, чия правда? Віддихався вовк та й каже:

— Твоя правда. Нічого не скажеш!.. Якби не перевірив, ніколи б не повірив.

Вам сподобалося?

Натисніть на зірочку, щоб оцінити!

Середня оцінка: 5 / 5. Кількість голосів: 3

Голосів поки немає! Будьте першими, хто поставить оцінку!

Навігація по записам:

Поділіться або збережіть собі цей запис: