ForKids.org.ua » Казки для дітей онлайн українською » 6 кращих казок про Святого Миколая українською онлайн ❄️

6 кращих казок про Святого Миколая українською онлайн ❄️

Ми зібрали для Вас чарівні дитячі казки про найулюбнішого добродія — Святого Миколая. Тут ви зможете насолодитися захоплюючими історіями, написаними українською мовою, та відкрити для себе всю магію святкового настрою.

Кожна казка супроводжується коротким описом, який допоможе вам обрати саме ту історію, яку ви хочете відкрити.

Оберіть казку про Святого Миколая нижче:

Запрошуємо вас в подорож у світ чудес та віршованих історій, де Святий Миколай викликає усмішки та розповідає нам про доброту, взаємоповагу та важливість віри у чудеса. 

Читайте та насолоджуйтеся!

Де живе святий Микола

Казка розповідає про чарівний ліс, в якому росте величезний Дуб і Калина Добра. У цьому казковому місці, де час зупинився і де квіти представляють собою мрії, живе добрий святий Миколай. Він завжди готовий допомагати людям і тваринам, слухаючи їхні звертання та надсилаючи добро у світ.

Мораль казки полягає в тому, що в доброму і чуйному серці може розцвітати чарівний світ. Важливо зберігати чесні та щирі мрії, бо вони можуть здійснитися, а взаємодія із світом, наповненим добром і красою, робить наше життя більш щасливим і яскравим.

Святий Миколай (коротка)

Казка розповідає історію хлопчика Дмитрика, який не вірив в дива та святого Миколая. У цей особливий день, коли діти пишуть листи та сподіваються на подарунки, Дмитрик залишився без них через свою невіру. Святий Миколай, вирішивши випробувати віру хлопчика, прийшов до нього не з подарунком, а з вірою в дива.

Мораль казки в тому, що віра в дива і в найкраще може принести найбільше щастя. Навіть якщо спочатку не віриш у щось або когось, відкриття серця для можливості віри може привести до неймовірних подій та щасливих змін у житті. Важливо вірити в те, що навіть найменший диво може статися, і це може змінити наше сприйняття світу.

Карпатські подарунки діда Івана на Свято Миколая

У сніжних горах, де сніг насипався по коліна, жив дід Іван. Він розчищав стежки, грав зі звірятами, і вирішив подарувати смаколики дітям у сусідньому селі. Запрягши коника Орлика у санки, він вирушив, але на шляху зустрів незнайомця, що вилазив із снігу.

Цей незнайомець виявився Святим Миколаєм, якому завіяло шлях до села. Орлик відмовився йти далі, але дід Іван та Микола вирішили разом подолати труднощі. Під час подорожі вони роздавали подарунки дітям, попадаючи до кожного будинку.

Ця казка наголошує на тому, що поділ добра та турботи про інших призводить до взаємного щастя та радості. Добрі справи та безкорислива допомога можуть призвести до неочікуваних подарунків у власне життя. Коли ми покликані ділитися своєю радістю та добром з іншими, отримуємо не тільки внутрішнє задоволення, але і незрозумілі чудеса та винагороди.

Як Петрик Святого Миколая шукав

Жив собі хлопчик Петрик, який не терпів чекати приходу Святого Миколая. Втомившись від очікувань, він вирішив сам вирушити у пошуки Миколая. У своєму шляху він зустрів різних людей, які кожен раз ставили перед ним завдання. Петрик виконував їх і сподівався зустріти Миколая.

Казка навчає нас тому, що справжнє щастя і радість приносить не той, хто чекає на подарунки, а той, хто сам вміє робити добро і допомагати іншим. Миколай не завітав до Петрика, поки той сам не зробив кілька добрих справ. Мораль казки в тому, що добро в наших вчинках – ключ до насолоди від життя і подарунків.

Іде святий Миколай (коротка)

Казка розповідає про те, як Святий Миколай спостерігає за дітьми з високої хмарини, записує їхні добрі справи та пустощі. Напередодні свята матусі він просить діток написати або намалювати листа з проханням про подарунок. В ніч на 19 грудня він робить своїм чудовим мішком подарунків для слухняних дітей.

Ця казка навчає дітей важливості слухняності та добрих справ. Святий Миколай приносить подарунки лише тим, хто проявив слухняність та виявив доброту. Крім того, вона підкреслює ідею того, що подарунки мають бути бажаними та приємними для отримувача, викликані його власними бажаннями.

Святий Миколая та листоноша

У казці діти щорічно пишуть листи до Миколая з проханнями про подарунки. Однак в один рік скринька, де зазвичай зберігались листи, залишилася порожньою. Святий втратив віру в те, що діти вірять у нього, але виявилося, що листоноша випадково знищив усі листи, намагаючись помститися за свою невиконану дитячу мрію.

Казка навчає нас не тільки про важливість віри та добрих справ, але й про те, як намагання помститися може призвести до непередбачуваних наслідків. Листоноша, не отримавши свого дитячого бажання, вирішив помститися, але це призвело до того, що діти втратили свої подарунки. Казка підкреслює важливість вибачення та можливість зміни, а також те, що виявлення справжньої доброти та виправлення помилок може призвести до щасливих закінчень.

Де живе святий Микола

Казка про Святого Миколая

Друзі, а чи знаєте ви, де живе святий Миколай? Так, так, той самий добрий дідусь Миколай, який всім на Землі допомагає та дарує 19 грудня слухняним малюкам подарунки, тихесенько-тихесенько кладучи їх під подушки. Коли не знаєте, то я вам розповім казку про нього, а ви послухайте.

В чудовій країні, яку сам Бог, щедро обдарував зеленню та квітами, степами та лісами, блакитним небом та морем, річками та радісними піснями, є чарівний таємничий ліс. Його таємничість неможливо так просто пізнати. На перший погляд, це звичайний ліс, і все в ньому росте зазвичай, і звичайні мешканці у ньому. Але є в цьому лісі така чарівна невидима стежинка, яка веде до казкової  галявини. Тут нема ні зими, ні літа, ні дня, ні ночі, ні дощів, ні злив, але завжди є сонце – як споглядання Боже і є місяць – як показник часу. Тут відсутні земні проблеми, дерева вкриті смачними плодами, а земля усіяна запашними ягідками. Тут живуть дивні тварини і птахи добрі та лагідні, які один на одного не полюють та ніколи не вмирають і спілкуються людською мовою.

Все чудово і мирно у тому чарівному просторі, в  цій безкрайньо-добрій країні.

І саме серед того таємничого лісу на тій чарівній галявині росте старезний-престарезний, величезний-превеличезний Дуб. В нього товстелезний могутній стовбур, що й п’ятдесят малюків, взявшись за руки не охоплять його, міцне, ніби всі сили земних скель, коріння, та пишна вічнозелена крона, що сягає самого неба. На верхівці Дуба сидить великий та мудрий Сокіл, він має можливість із такої висоти споглядати усю Землю і бачити всіх людей. З-під міцного коріння того Дуба беруть початок дві річки: Золота Ріка Любові та Срібна Ріка Щастя. Води тих річок розтікаються по всій Землі. Очі людини не можуть побачити їх, а от людські серця… так. Своїми хвильками річки можуть наповнити щастям тільки добрі та чуйні серця.

На великому Дубі ростуть яскраві жолуді, що сяють, наче зірочки, вони містять в собі бажання людей, але тільки щирі та добросердні бажання, бо зло до цієї галявини ніяк не може потрапити. Зло, що схоче потрапити сюди, зустрічають два здоровенні Орли-стражі. Це птахи з величезними могутніми дзьобами, які  можуть розбивати кам’яні гори, з величезними кігтями, що розтрощують найміцніші скелі, в яких пір’я – гострі стріли, а погляд ніколи не засинаючих очей випромінює блискавки. Ще жодне зло, жодне лихо не втекло від покарання Орлів-стражів.

Біля величезного Дуба росте Калина Добра. Пилок її квітів найчарівніший, він містить в собі добро, а плоди Калини – ягідки – містять красу. У Калини є одна гілочка, що не квітне цвітом і не вкривається плодами, то гілочка – чарівна сопілочка., звуки якої лунають добром і можуть добиратися до злих сердець, щоб хоч трішечки пом’якшити злосерддя.

Великий Дуб і Калина ростуть посеред квіткової галявини, і квіти там небачено дивовижної краси та небачено яскравих кольорів. Ті чудові квіти – то людські мрії. Вони ростуть, квітнуть, випромінюють красу. А коли щасливі мрії здійснюються, тоді вони перетворюються на метеликів, та таких казково-чудових і життєрадісних, що всі звірі, пташки, а ще сонце і небо душевно посміхаються, коли дивляться на них.

Ось саме в такому лісі під величезним Дубом і живе добрий святий Миколай. Та він не просто так собі сидить, ні, він дійсно живе, весь час допомагаючи людям і тваринам.

Мудрий Сокіл злітає до Миколи та й каже:

– Миколо, там далеко за морями ліс горить.

Микола тоді щойно насилає дощові хмари до лісу.

– Миколо, війна у людей, діти сиротіють, вбитих багато.

Тоді Микола бере калинову сопілочку що зроблена з гілочки Калини Добра і грає на ній, а звуки летять добрими пісчинками до сердець людських.

Ну а всі звертання, прохання про допомогу Микола сам чує, бо лунають вони через весь ліс:

– Миколо, допоможи!

– Миколо, порятуй!

Всім, хто звертається до нього, Микола не відмовляє, а допомагає.

Один раз на рік, 19 грудня, Микола вирушає по Землі та всім малятам і звірятам, які слухаються маму й тата, він дарує подарунки. Всі мешканці чарівного лісу дапомагають Миколі зібрати мішок здійснення бажань. Там є і подарунки, і сповнені мрії. А ще Микола бере із собою чарівну скриньку, в якій тримає найчарівливішу суміш у світі – пилинки з квіточок Калини Добра і краплинки з двох річок: Золотої Річки Любові та Срібної Річки Щастя. Все це змішує Микола в дрібненькі зірочки-пилинки. В свою казкову ніч, коли вже всі подарунки роздані, Микола облітає навколо Землі і розкидає той чарівний, життєдайний пилок, який проникає у кожне серце, що б’ється на Землі. Ну, а потім повертається до себе у ліс і – знову за справи, знове допомагати всьому живому.

Ну от, друзі, тепер ви вже знаєте, де живе добрий дідусь святий Микола. Тому не забудьте загадати бажання, яке засяє зірочкою в жолуді на вічнозеленому Дубі, та не забудьте про свої щиросердні мрії, що розквітнуть дивовижними квітками на квітковій галявині. Але головне – майте чуле, доброзиливе серце, збирайте у нього тільки пилок добра, і тоді до нього з легкістю зможуть потрапити чарівливі хвилькі Річок Щастя і Любові.

Авторка ЛАНА РА

Святий Миколай

Одного разу ввечері всі діти писали листа Святому Миколаю, але один хлопчик Дмитрик не писав, бо не вірив в дива та Миколая. Та от діти вже дописали свої листи, а хто куди поклав листи, хто на підвіконня, хто на поличку, хто під подушку. Хлопці й Дівчатка знали, що це єдиний день, коли Миколай спускався з небес на землю, та дарував дітям подарунки, кому солодощі, комусь гроші, щастя. Кому чого не вистачало. Ось діти лягли спати. Святий Миколай спустився на землю, роздав подарунки залишився один хлопчик Дмитрик. Миколай подумав:

— Чи треба мені йти до нього, він не вірить в мене, не вірить в дива. Миколай таки вирішив піти до нього, але поклав не зовсім подарунок, а подарував йому віру в дива. Діти прокинулись отримали свої дарунки, а Дмитро шукав, шукав так і не знайшов дарунку. Засмутився хлопець, аж раптом Миколай йому шепоче:

— Дмитрику ти отримав в дарунок віру в дива, я дав тобі це щастя не просто так, а з надією, що ти віритимеш в мене та в дива, бо дива трапляються там де в них вірять. Хлопець розплакався та сказав:

— Пробач Миколаю, я буду вірити в дива обіцяю, дякую. Так і почав хлопчик вірити в дива та Миколая.

Авторка Марія Мелещук 

Карпатські подарунки діда Івана на Свято Миколая

Казка про Святого Миколая

Снігу насипало в горах однієї зими по коліна нашому дідові Іванові. То він стежки від подвір’я протоптав, подвір’я розчистив і всі звірята вийшли погратися посеред білого насипу. Вівці терлися боками до снігу і їхня шерсть ставала ще світлішою. Песик натхненно ловив сніжинки, які крутилися в повітрі від легкого подуву вітрика. А кури вистрибували на пробіжку і швиденько ховалися у тепле сідало.

Дід Іван вирішив навідатися до сусіднього села, щоб перед зимовими святами підкинути у місцевий дитячий садок всілякої смакоти. У його торбині вже лежали горішки, цукерки, смачне печиво.

Запріг дід Іван коника Орлика у санки і подався по гірських шляхах. Тільки чути час від часу: рип-рип, як сніг скрипить і вітер пісеньку сувору виспівує: у-у-у-у-у. Їде собі дід Іван в теплому кожусі, у вуса усміхається в передчутті зустрічі з галасливою дітворою.

Аж тут бачить він – хтось у снігу ворушиться – здалеку як клубок темний виглядає. Спочатку дід подумав, що то звір якийсь в снігу борюкається. Але ні, та постать повернулася і рукою махнула раз-другий.

– Орлику, видно, звернути нам треба – допомоги просить перехожий, і як його сюди, у ці сніги, занесло? – роздумував дід Іван і повернув сани у бік до постаті, що знову стала непорушною.

Орлик відважно йшов у снігу, аж раптом зупинився і далі ні кроку. Дід Іван спочатку лагідно припросив коника рушати далі, далі вже й батіжком пригрозив – а кінь стоїть як вкопаний.

– Що ж це таке, – нахмурив брови дід і подивися вперед – постать знову розмахувала руками ще сильніше. – Та добре, допоможемо тобі, незнайомцю, – мовив дід і взяв з саней лижі, які завжди брав з собою, коли вирушав у засніжені гори. Не встиг він і кілька метрів пройти, як побачив, що тут снігу вдвічі більше і коник ніяк би не проїхав.

– Молодець, Орлику, як завжди, показуєш, що ти в мене надійний друг, – подумки похвалив свого коника дід.

На лижах за кілька хвилин дід дійшов до чоловіка, що застряг посеред снігу.
– Ох, чоловіче добрий, дякую, що ти мені трапився на шляху, – промовив до діда незнайомець. – Я Микола, а тебе як називати?

– Я Іваном звуся, – відказав наш дід і придивився до співрозмовника – великі світлі очі та радісна усмішка найбільше привертали увагу. А ще чоловік вже таки добряче втомився.

– Оце вирушив я в дорогу, аж тут такі сніги та заметілі – ніяк мені не пройти, а ще ж у дальні села карпатські треба шлях знайти, – скрушно похитав головою Микола.

– Нічого, доберемося, – впевнено сказав дід Іван і витягнув Миколу з снігу, а разом із ним і величезну торбу.
– Ну ти й сильний, – подивувався Микола. – І мене так легко підняв і мій важкий мішок.
– А ти ще й несеш з собою такий міх, що більший від тебе. Що там? – здивувався дід Іван.
– Та трошки дітям подарунків назбирав, хотів потішити малих.
– Ну то нам точно по дорозі, – втішився дід Іван.

Поїхали вони разом і роздали усі подарунки з обох мішків, бо дітей на свято, куди приїхав і дід Іван з Миколою, прийшло багатенько.

– Їдемо до мене, відпочинеш трохи з дороги, – запропонував дід Іван новому другові.
– Та я би з радістю, але ще маю назбирати подарунків і передати діткам, до яких я так і не дістався, – поділився планами Микола.

Задумався дід Іван, де б то взяти іграшок та інших гарних речей для діток. А Микола став розповідати:
– Усі знають, що Святий Миколай приносить подарунки і стараються, щоб дітки про це пам’ятали, писали свої побажання і надсилали листи до Святого Миколая. Бо так люди вчаться мріяти і передавати свої бажання у світ. І тому на кожне дитяче побажання має бути дар від нього. У нас посеред Карпат є Будинок Святого Миколая. І там ще лежить багато листів – наші помічники понесуть діткам їхні подарунки.

– А Святий Миколай встигне усіх обійти? – захвилювався дід Іван.

– Святий Миколай сам робить дари тим, хто просить нематеріальні речі – щастя, здоров’я, добра для інших, здійснення заповітної мрії, маленькі приємнощі для душі, добрий настрій і таке різне. А подарунки готують і відправляють усі добрі люди, які підтримують Святого Миколая. Колись він був звичайною людиною і зробив багато добра людям, роздавав подарунки і малим, і великим. І стала його доброта такою сильною, що розійшлася по усіх землях наших. І всі добрі люди хочуть і собі приєднатися до цього гарного вияву доброти.

– А для кого ти збираєш подарунки зараз? – запитав дід Іван.

– Ще залишилося три крайніх села. Там є кілька сотень діток, але листів вони не писали, то ж ми не знаєм, чи вірять вони у Святого Миколая. Але він дуже піклується про них і оберігає від усіляких бід, – розповів Микола.
– Ну тоді поїхали, я вже маю кілька ідей, – скомандував дід Іван.

Коли дід привіз гостя на подвір’я, звірята їх радісно зустріли. Дідусь відразу повідомив, що вони усі разом мають виготовити корисні та красиві подарунки. Що то діялося у господі діда Івана того дня! Всі крутилися-вертілися, а купа подарунків невпинно зростала.

Кури пекли печиво. Вони так вправно робили ялиночки, сніжинки та різні смішні печивка з тіста, що їхньому таланту дід тільки дивувався.

Овечки також проявили винахідливість і легенько підрівняли собі стрижки, а з вовни вив’язали теплих шкарпеток та шарфів півторби.

Микола варив запашний шоколад, а коник Орлик допомагав робити смачні підкови з шоколаду. Дід Іван пригадай, що вміє робити дерев’яні свистунці, то ж взявся до цього.

Як усі вже вибрали собі заняття, песик рогубився, а що ж йому робити? І він пригадав, які гарні кольорові палички для рахування бачив у діток. Разом з півником вискочив він у садок, наламав рівненьких прутиків, а потім яскраво їх розфарбували і склади у гарні набори для рахування.

До вечора гора подарунків височіла посеред дідової хати. В усіх блищали від захоплення та щастя очі.
– Ото гарна в мене команда, – усміхнувся дід Іван. Завтра вдосвіта поїдемо, Миколо, до наших малюків.
– Добре, – радісно погодився той.

Коли всі після активного дня позасинали, ніжне сяйво розлилося довкола обійстя діда Івана, і які усі були здивовані, коли зранку познаходили новинки у себе хто під подушкою, а хто – під головою чи десь поряд.

Дід Іван отримав нового бриля, Микола знайшов нову сорочку. Звірята також тішилися обновками: кури отримали мішечок чарівного проса, песик – теплий коцик в будку, вівці – дзвіночки на шию, а коник – кольорову квітку, вплетену в густу гриву. І ніхто не міг дізнатися, звідки ці чудові подарунки.

– Миколай своїх без подарунків не залишить, – усміхнувся Микола. – А ми усі проявили турботу до інших, то ж він і нас обдарував.

Дід Іван з Миколою того дня принесли радість ще багатьом діткам, роздаючи подарунки, а Святий Миколай тішився кожній усміхненій дитині та людині, які ділилися добром один з одним.

От і казочці кінець, а хто прослухав, прочитав – той наш супер-молодець!

Авторка Оксана Нечипорук

Як Петрик Святого Миколая шукав

Жив собі хлопчик. Звали його Петриком. Ходив Петрик до школи, любив бавитись іграшками, дивитися мультики та слухати казки.

Почалася зима. Тільки-но випав перший сніг, як хлопчик почав питати – а коли до мене прийде Святий Миколай? Мамо йому і каже:

– Почекай, коли прийде час, Святий Миколай завітає до тебе! Краще  іграшки прибери, мені допоможи, Мурзику молочка налий. І час швидше мине і Святий Миколай побачить, що ти добру справу робиш!

– Ні, це не цікаво, я не хочу чекати, я хочу зараз! – затупав ногами Петрик. Мамо нічого не відповіла, тільки головою похитала.

Наступного дня, тільки ранок зазирнув у віконечко, як хлопчик знову почав питати:

« – Ну, коли ж прийде  Миколай?» Мамо йому як і вчора  каже «– ще не час!» Так тривало кілька днів. Нічого не робив хлопчик, а тільки чекав на подарунки.

І ось одного ранку Петрикові набридло чекати. І  вирішив він піти з дому і знайти Святого Миколая. Хлопчик одягнувся тепло і вийшов надвір. Але куди ж іти? Де шукати Миколая?

 Раптом почалася хурделиця. Вітер закружляв навколо Петрика. Окрім білого снігу хлопчик  нічого не бачив. Хурделиця зупинилася також зненацька, як і почалася. Озирнувся Петрик – місце незнайоме, будинків нема, автівок – нема, людей і тих нема. Тільки мовчазний засніжений Ліс навкруги.

 І пішов він шукати Святого Миколая.

Довго йшов Петрик, але окрім дерев нічого навкруги не було. Аж раптом,побачив хлопчик  старого  чоловіка.

– Чи не підкажете, як мені знайти Святого Миколая?

– А навіщо він тобі? – здивувався старий

– Подарунок хочу!

–  По-да-ру-нок…Он воно що! А ти, що ж, добрі справи робив? – спитав старий і так зазирнув Петрику в очі, що той почервонів.

– Ну, добре. Допоможи мені он ту в’язанку хмизу донести до хати – тоді скажу.

– Давайте… – не дуже охоче погодився Петрик.

Узяли вони по в’язанці і пішли. Довго йшли й раптом прийшли до хатинки.

– Ну, кажіть же, де Святий Миколай живе? – нетерпляче спитав Петрик.

– Хм, Святий Миколай сам знайде тебе! Коли прийде час… – відповів старий і почав розчинятися в повітрі. Все зникло, ніби й не було нічого. Петрик знову стояв один у лісі.

 «Говорить, як мамо» – досадливо подумав хлопчик і пішов далі.

Йде Петрик далі. Дерева, дерева, кущі, знов дерева. О,  колодязь стоїть серед лісу. А біля нього хлопчик, трохи старший за Петрика. Петрик до хлопчика питається

– Привіт!

– Привіт, малий! Що сам один тут робиш?

– Я Святого Миколая шукаю. Не знаєш, де він мешкає?

Хлопчик посміхнувся і каже.

– А ти що, добрі справи робив? – і не по дитячі серйозно подивився на Петрика. Добре, ось допоможи мені он до той хатинки воду донести – тоді скажу!

– Добре, давай.. – Узяли вони відра і пішли до хатинки.

– Ну, кажи, де Миколая знайти?! – спитав Петрик, коли вони принесли воду.

– Він сам тебе розшукає, коли час прийде! – посміхнувся хлопець і теж зник разом із хатинкою.

«Знову те саме!» – подумав Петрик. Він втомився і зголоднів. Але треба ж було кудись іти.. Ось він і пішов далі.

 Аж бачить хата стоїть, а біля хати дівчинка порається. Побачила Петрика і рукою його мане, іди до мене. Він пішов.

– Що, малий, втомився? Їсти хочеш?

– Угу, хочу…

– Ну, заходь до хати. Допоможи мені на стіл зібрати.

Петрик зайшов і почав дівчині допомагати. І зовсім то неважко було робити, а разом так і весело навіть.  Дівчинка нагодувала Петрика, а потім питає.

– А куди ти йдеш?

– Святого Миколая шукаю… Але ніхто не каже – де його знайти можна..

– О, та ти не там шукаєш! У себе його шукай! У себе…

– Як у себе? Що..що ти маєш на увазі? – дівчинка і хата почали змінюватись і розчинятися наче туман.

Петрик знову був один. Він дуже захотів повернутися додому, до мами. І він гірко заплакав. Тієї ж миті  знову здійнялася хурделиця. А  коли утялася, то побачив хлопчик, що знову опинився в своєму дворі.

Повернувся Петрик додому мовчки. Він все думав над словами дівчинки. А поки думав, зібрав розкидані іграшки, налив молока Мурзику, допоміг мамі посуд прибрати. Та й день швидко проминув.

Заснув хлопчик і наснився йому сон. Ніби до кімнати зайшов той старий, що Петрик йому хмиз допоміг донести і каже: « Дякую тобі, Петрик, що допоміг мені!», потім старий перетворився на хлопчика, що йому Петрик допоміг воду нести –  «Дякую, тобі Петрику, що допоміг!» – потім хлопчик перетворився на дівчинку. Вона засміялася дзвіночком і каже –« Ну, що Петрику знайшов Миколая?»

Петрику сумно стало.  «Напевно, не прийде до мене Миколай, я стільки часу згаяв, а нічого доброго не зробив…». Відразу кімната засяяла дивним світлом. Посеред кімнати стояв  чоловік. Його одяг, був наче зроблений  з тканини ночі, з зірками, місяцем, що сяяли яскраво. Петрик ніколи не бачив Святого Миколая, але відчув, що це саме він. Миколай дивився на Петрика пронизливим поглядом, ніби читав всі його думки. І цей погляд був якимось  знайомим…

– Ти прийшов до мене? Але ж, я нічого доброго не зробив…

– Як не зробив? Старому – допоміг, хлопчику – допоміг, дівчинці помагав, іграшки свої прибрав, мамі допоміг, Мурзика напоїв. І ще багато доброго у своєму житті зробиш! А зараз спи.

Миколай поклав свою долоню Петрикові на голову і той міцно заснув.

Ранком, Петрик  прокинувся. Він сидів на ліжку і думав – сон то був, чи ні. А потім зазирнув під подушку і знайшов там свій подарунок. А мама посміхнулась і сказала – ось бачиш,  Святий Миколай сам тебе розшукав!

Автор Оксана Шамрай

Іде святий Миколай

Казка про Святого Миколая

А ти знаєш про святого Миколая?

Саме про того, що дітей любить і подарунки слухняним діткам під подушку кладе?

Сидить святий цілий рік високо на небі, на великій хмарині.

Звідти він дивиться, як поводяться діти на землі.

І про кожного хлопчика і дівчинку Миколай записує в блокнот: всі добрі справи та пустощі. І, коли останніх більше, святий замість подарунка привезе такій дитині різочку.

Але, якщо бешкетник гарно попросить, може й цукерку під подушку покласти.

Але про все по черзі.

Сидить святий Миколай, спостерігає, записує.

От уже й список слухняних дітей складає.

А що ж дарувати дітворі?

Те, що самі хлопчики й дівчатка побажають.

Ось ти, невже ніколи не просив Миколая про машинку? Тоді, можливо, просив солдатиків? Чи листа писав?

За кілька днів до свята матусі просять слухняних донечок та синочків написати святому листа з проханням про подарунок.

А менших, якщо вміють, намалювати, а, хто ні, то словами описати, що б діти хотіли від Чудотворця отримати.

У той час, коли листи написані, малюнки готові чи малюк на словах оголосив подарунок, ангели-охоронці, що стоять за спиною кожної дитини, передають побажання Миколаю.

Святий у списку слухняних дітей біля імені й вписує подарунок.

Ввечері 18 грудня Миколай-Чудотворець у величезний мішок складає всі пакунки-подарунки. Там вміщаються і коники-качалки, і санчата, книжки, ляльки, ведмежата, зайченята, машинки, солдатики… А головне – багато цукерок, шоколадок і печива. Адже діти так люблять ласощі.

Сідає святий в сани і поміж хмар спускається на землю.

Та ти його не чекай.

Миколай приходить лише тоді, коли діти сплять. Він покладе подарунок під подушку. Але, якщо він надто великий, то біля ліжка.

Як думаєш, не принесе тобі Чудотворець різочку?

Глянь у вікно, не видно там білих великих саней, що летять до землі?

Важка ніч у святого, бо йому ж треба до всіх дітей на землі заглянути.

Ну засинай.

Не турбуйся, Миколай нікого не забуває.

Спи, а то святий, мабуть, за вікном чекає.

Солодких снів.

Іде святий Миколай…

Автор Марія Солтис-Смирнова.

Святий Миколая та листоноша


Кожного року напередодні найважливішого свята для малечі, діти писали листи до Миколая. Святий отримував їх й перевіряв у своїй величезній чарівній книзі кожного малюка. Діти, які впродовж року були чемними, отримували подарунки та солодощі, а неслухняні знаходили різочки під подушкою.

Проте, прийшов рік, коли скринька біля хатини Миколая була пустою. Засумував Святий, задумався: невже маленькі діти перестали вірити в нього?

Побачила це білка, стрибнула Святому на плече й спитала:

— Миколаю, ти чого такий сумний?

— У цьому році ніхто з дітей не написав мені листа, не попросив про подарунки. Напевно, я більше не потрібен дітям.

— Як це не потрібен? — здивувалася білка. — Звісно, потрібен. Не може бути, аби всі діти забули про тебе.

— Ти лише хочеш заспокоїти мене, — сумно відповів Святий Миколай і показав білці пусту скриньку, — діти перестали вірити в мене. Вони не хочуть, щоб я приносив їм подарунки чи різочки. Тож краще у святкову ніч я залишусь тут, у своїй хатинці, самотній і нікому не потрібний, — мовив Святий.

Злякалась руда і побігла до лісових жителів. Зібрала вона усіх на галявині та розповіла про те, що сталося.

— Не може бути, щоб скринька була пустою, — сказав заєць. — Мій малюк писав листа до Миколая, я сам бачив.

— І я, — підхопила ворона. — Наші воронята, певно, першими йому написали. Ще тільки листя почало падати з дерев, як я віддала листоноші листи.

— І ми відправляли! — підхопила ведмедиця.

— І ми! — донеслося звідусіль.

Задумалися лісові жителі, куди могли подітися дитячі листи? Вирішили вони відправитися до листоноші, щоб дізнатися про це. Тільки-но підійшли до його будиночка, як побачили на кухні біля лавки купу мішків з конвертами.

Взяв листоноша одного мішка з листами та й відправив його у піч. Не встигли листи догоріти, як він за інший вхопився. Розхвилювалися лісові жителі, у вікна та двері загрюкали. Вимагали від листоноші віддати їм мішки з листами. Проте листоноша їх не послухав. Останній мішок викинув в піч і наказав всім забиратися геть.

Насварили лісові жителі листоношу і поспішили повернутися до Святого. Розказали звірі та птахи Миколаю про те, як листоноша знищив Усі дитячі листи. Схопився Миколай за голову, геть розгубився!

— Ой, лишенько, що робити? Як мені тепер дізнатись, кому який подарунок дарувати? — запитав він. — До свята усього один день залишився!

— Пропоную усім, хто готовий допомогти Святому Миколаю, зробити крок уперед. — сказала білка, і всі лісові жителі підступилися до неї. — Я так і думала! За цей день нам потрібно дізнатися, які подарунки замовляли діти Святому. Пропоную розділитися. Великі звірі залишаться в лісі, обійдуть кожного малюка, розпитають, чого він бажав, запишуть і передадуть Миколаю. Маленькі звірі та птахи вирушають разом зі мною у міста та села, будемо пробиратися у відкриті вікна та димарі, прокрадатися повз дорослих та дізнаємось у кожної дитини про який подарунок вона мріяла, — пояснила білка.

— А я у свою чергу, — вирішив Святий Миколай, — сховаю чарівну книгу до наступного року і завтра подарую усім малюкам те, про що вони мріяли.

Розділилися лісові жителі між собою. Ведмеді, вовки та лисиці побігли розпитувати малюків, що жили в лісі про подарунки, а маленькі білки, єноти, зайці та птахи стрімголов поспішили у міста та села.

Усього за день звірі та птахи встигли заглянути до кожного будиночка та гнізда. І коли вони записали останнє побажання про подарунок, то віддали Святому всі списки. Не встиг Святий зібрати все необхідне у сані, як почув за своєю спиною голос листоноші.

— Вибачте мені за те, що я накоїв. Я так не любив це свято, — зітхнув листоноша і розповів про те, що багато років тому, коли він був зовсім маленький, він постійно відправляв листи до Миколая і просив в нього лише один єдиний подарунок — цуценя. Йшли роки, але його бажання так і не здійснилося. Тоді листоноша пообіцяв собі, що коли виросте — будь-що помститься Святому. Так і сталося. — Але після того, як я спалив усі дитячі листи, задумався про свій вчинок і зрозумів, що геть забув про малюків, які по всьому світі, як і я колись, мріють про подарунки від тебе!

— Що ж, якщо ти справді жалкуєш про свій вчинок, я вибачаю тобі, — мовив Миколай і склав всі подарунки в сані.

Опустив голову листоноша і пішов до себе додому. Довго він сидів біля пічки, про свій вчинок думав, аж поки не задрімав. Під ранок здалося йому, що хтось його у щоку лизнув. Відкрив очі та побачив цуценя! Маленький пухнастик сидів біля нього та радісно гавкав.

— Звідки ти взявся?

— Це твій новий друг, — відповів Святий. — Дійсно, багато років поспіль я отримував листи від тебе з проханням подарувати тобі цуценя та кожного року, ти поводив себе вкрай погано, за що отримував від мене різочки. Я завжди сподівався, що ти виправишся, і я обов’язково подарую тобі пухнастого друга. Але цього не сталося. Лише зараз після свого поганого вчинку ти прийшов до мене і вперше в житті попросив пробачення. Я радий, що ти почав змінюватись і, хоча ти вже дорослий, все ж заслужив на те, щоб цього року твоя мрія здійснилася, — і погладивши маленького песика Святий Миколай щез.

Ох, і зрадів листоноша такому подарунку! З того часу дитячі листи до Миколая більше не пропадали. Листоноша завжди залишав їх у скриньці й нагадував Святому не забути прочитати кожного листа.

Авторка Інга Квітка

Читайте інші казки:

  1. Казки На Ніч 🏰 Українською 
  2. Читати Онлайн Улюблену Казку Ріпка, Рукавичка, Баба Яга, Івасик-Телесик
  3. Сучасні Казки Про Зайчика
  4. Сучасні Казки Про Котика

Вам сподобалося?

Натисніть на зірочку, щоб оцінити!

Середня оцінка: 4 / 5. Кількість голосів: 8

Голосів поки немає! Будьте першими, хто поставить оцінку!

Навігація по записам:

Поділіться або збережіть собі цей запис: