Опис казки Горбата принцеса
Горбата принцеса – це іспанська народна казка, яка розповідає про долю красивої і гордої принцеси, яка стала жертвою прокляття горбатого жебрака. Казка має багато варіацій і перекладів, але основний сюжет такий: принцеса зневажливо поводилася з жебраком, який кинув на неї чорного павука. Павук вкусив принцесу і зробив її горбатою. Принцеса хотіла позбутися павука і зробити з нього бубен, але це тільки посилило прокляття. Принцеса вирішила вийти заміж за того, хто відгадає, з чого зроблений її бубен, але ніхто не міг це зробити. Тільки горбатий жебрак знав правильну відповідь, і принцеса довелося вийти за нього. Але виявилося, що жебрак – це насправді закоханий в неї принц, який був також проклятий павуком. Коли вони поцілувалися, їхні горби зникли, і вони стали щасливими.
Давайте читати казку Горбата принцеса!
Не думайте, що принцеса народилася горбатою, нічого подібного: вона була струнка й красива. До того ж була єдиною спадкоємицею короля, і її майбутній чоловік мав одержати королівство.
Король був уже старий і з нетерпінням чекав, коли ж, нарешті, горда принцеса вибере собі чоловіка, щоб передати йому свій трон. Та принцеса зовсім не хотіла виходити заміж. Їй не подобались ні принци, ні графи, ні маркізи. Навіть найшляхетніших кабальєро вона не удостоювала поглядом.
І ось одного разу, прогулюючись перед палацом, вона зустріла старого жебрака. Обличчя у нього було потворне, одяг — саме лахміття, а спину прикрашав великий горб.
— Подайте на бідність! — заголосив жебрак, простягаючи руку. Та дівчина так перелякалась його потворності, що поквапилася пройти мимо.
— Ніколи не показуйся мені на очі! — крикнула вона старому. Жебрак розсердився. Він наздогнав принцесу і кинув на неї чорного павука.
Павук причепився за шлейф принцеси, і як дівчина не намагалась струсити із сукні бридку комаху, нічого в неї не виходило. Так і прийшла в палац разом з павуком.
І став павук жити в палаці.
Він не давав принцесі жодної хвилини спокою: кусав її і вдень і вночі і виріс такий великий і товстий, що навіть придворні почали його боятися.
Тоді принцеса покликала солдат і наказала застрелити цього павука, а з його шкури зробити бубен.
Минув час. Король сказав своїй дочці:
— Ти бачиш, я вже зовсім старий. Мені потрібен спадкоємець, щоб передати йому королівство. Коли ж ти вибереш собі чоловіка?
— Хоч завтра, — розсміялась принцеса. — Але виберу тільки того, хто без помилки скаже, з чого зроблений мій бубен.
— Добре! — погодився король. — Але пам’ятай, хто б не відгадав, ми зараз же справляємо весілля. Таке моє королівське слово!
І король сповістив усій країні, що принцеса вийде заміж за того, хто відгадає, з чого зроблений її бубен.
Звідусіль прискакали на конях принци і графи. В прекрасних колясках приїхали маркізи і герцоги. Зі шпагами на боці прибули до палацу шляхетні кабальєро. Та ніхто з них так і не відгадав, з чого ж зроблений бубен принцеси. Красуня лише насміхалась над женихами. Але ось з далекого королівства прискакав верхи на білому коні стрункий принц у золотому плащі і з пером у капелюсі.
Побачивши юнака у вікно, принцеса одразу полюбила його. Вона вирішила допомогти незнайомцю і, розчинивши навстіж вікно, голосно крикнула:
— Він зі шкури павука!
Та принц, стомлений довгою дорогою, не розчув слів принцеси, а якби й почув, нізащо б їй не повірив: він подумав би, що принцеса глузує з нього. Чи то ж роблять бубни з павукової шкури?!
Зате крик принцеси почув горбатий жебрак. Саме в цей час він проходив під вікнами, просив милостиню. І коли принц так і не зміг відгадати, з чого зроблений бубен, горбатий жебрак прийшов до короля і сказав:
— Я відповім. Віддайте мені красуню за дружину.
— З чого ж? — запитав збентежений король.
— Він зі шкури павука! — зі сміхом відповів жебрак.
І королю довелося віддати принцесу горбатому старому. Що поробиш! Вона сама визначила таку умову, а король підтвердив її своїм королівським словом.
Ой, як розсердився король! Він покликав свою дочку і сказав:
— Ось до чого призвели твої примхи. Йди зараз же з палацу зі своїм старим, забудь назавжди, що я твій батько, і ніколи сюди не повертайся!
Принцеса гірко заплакала. Горбун взяв її за руку, і вони пішли з палацу, а принци і графи, маркізи й шляхетні кабальєро роз’їхались у свої королівства, оплакуючи сумну долю примхливої принцеси.
Поїхав і принц у золотому плащі і капелюсі з пером.
Сумний їхав він у своє далеке королівство, бо вже встиг полюбити молоду принцесу.
Довго йшли дорогами принцеса і старий жебрак і дійшли, нарешті, до річки.
— Ти моя дружина і маєш виконувати всі мої бажання, — сказав горбун. — Візьми мене на спину і перенеси через річку.
Посадила принцеса старого собі на спину і понесла. Дійшла до середини річки й думає: «Якщо я не позбавлюсь від ненависного чоловіка, то все життя доведеться мені тягати його за собою. Краще вже я скину його у воду».
Вона почала стрибати, щоб скинути старого зі своєї спини. Стрибала, стрибала і, нарешті, струсила його: старий був дряхлим і не зміг утриматись на спині у принцеси.
Та горб — великий і по творний — принцеса ніяк не могла скинути. Він міцно приріс до її спини, і принцеса стала горбатою.
Ой, цей горб! Принцеса так його ненавиділа! Мало того, що сидів він на ній як вершник, на досаду дівчині, підступний горбик виявився надзвичайно балакучим.
Щоправда, якщо принцеса мовчала, то він теж мовчав. Але варто було дівчині сказати хоч слово, горбик зразу ж повторював його, ніби передражнював принцесу, — ну точнісінько як луна в горах.
— Дайте мені напитися води, — попросила дівчина, постукавши у двері якоїсь хатини, і горб зразу ж повторив: «Дайте мені напитися води!» — до того таким тоненьким голоском, що всі починали сміятися з дівчини. Інші ж ображались, вважаючи, що вона насміхається з них, і проганяли бідолашну.
Скільки не просила його принцеса хоч трохи помовчати, упертий горбик пищав і пищав. Тоді дівчина прикинулась німою. Без звички це було нелегко, але горб залишив її у спокої: довелося і йому замовкнути.
Нарешті дійшла принцеса до найдальшого королівства, де жив стрункий принц у золотому плащі і капелюсі з пером. Як вона потрапила в це королівство, принцеса і сама не знала, та, напевно, серце підказало їй дорогу. Вона зайшла до палацу і найнялась служницею. Вона прислуговувала за королівським столом, але принц навіть не глянув на неї жодного разу.
Чи стане красень, спадкоємець трону, дивитися на якусь служницю та ще горбату й німу! Юному принцу було не до того — за наказом батьків він мав одружитися зі знатною маркізою. Звичайно, ця маркіза була зовсім не така вродлива, як принцеса з бубном, але горба у неї не було, і ніхто не посмів би сказати, що вона німа: маркіза була пряма, як палиця, і цілими днями тріщала, як папуга. Отаку наречену підшукали для принца у золотому плащі і капелюсі з пером!
Отже, маркіза-наречена прикотила в позолоченій кареті в далеке королівство, де жив принц у золотому плащі. З цього приводу у палаці готували великий бенкет, а принцесі-служниці доручили смажити пиріжки з яблуками для королівського столу.
Вона засмажила перший пиріжок і запитала в горба: — Горбик, горбик, чи не хочеш пиріжка?
— Хочу, хочу! — пропищав горбик.
Як бачите, якщо справа стосувалася чого-небудь смачненького, він забував передражнювати принцесу, а миттю відповів, що хоче!
Принцеса пригостила його пиріжком, поклала на сковорідку другий і знову запитала:
— Горбик, горбик, чи не хочеш ще пиріжка?
— Ой, хочу! — пропищав горбик.
Він був великим ласуном. І принцеса знову пригостила його пиріжком.
— А ще? — запитала вона, засмажуючи третій, найбільший пиріжок. — Чи не хочеш його спробувати?
— Дуже, дуже хочу! — нетерпляче пропищав горбик.
— Так плигай до мене у фартух! — наказала принцеса горбу. Дурний горбик так любив солодкі пиріжки, що не примусив просити себе ще раз і вскочив у фартух дівчини. Принцеса схопила його щипцями й кинула у піч.
— Горю, горю! — пропищав горбик востаннє і замовк назавжди. Так принцеса позбулася ненависного горба і стала стрункою, як раніше. До того тепер їй не треба було видавати себе за німу. Вона побігла до своєї кімнати, нарядилася в атласну сукню з мереживом і зайшла в зал, де збирались на вечерю вельможні гості, а принц з маркізою уклінно зустрічали кожного.
Коли гарно вбрана і велична принцеса з’явилася в дверях, принц вигукнув:
— Дивіться, це наша німа служниця! Яка вона струнка й красива! А маркіза-наречена, почервонівши, з прикрістю затріщала, як сорока:
— Бач, ошатна яка? Геть щезай! Геть щезай! Куховарку я пізнаю. Як її не наряджай!
Вона тріщала б ще дуже довго, та принцеса не дала їй догово рити і з гордістю відповіла:
— Ваша правда, сеньйоро маркізо, я була куховаркою і прислуговувала сеньйору принцу. Але я народилася не служницею, а принцесою, дочкою короля. І якщо ви не знаєте цього, то могли б і помовчати, хоч, кажуть, це мистецтво зовсім вам не знайоме.
Почувши таку сміливу відповідь, цокотуха прикусила язика і вибігла із зали. Вона заскочила у свою позолочену карету і назавжди зникла з далекого королівства.
А принц? Він відразу впізнав свою кохану принцесу, за якою так довго тужив. Принц дуже зрадів, що вона зовсім не німа, і у при сутності гостей запропонував їй стати його дружиною.
Не думайте, що принцеса народилася горбатою, нічого подібного: вона була струнка й красива. До того ж була єдиною спадкоємицею короля, і її майбутній чоловік мав одержати королівство.
Король був уже старий і з нетерпінням чекав, коли ж, нарешті, горда принцеса вибере собі чоловіка, щоб передати йому свій трон. Та принцеса зовсім не хотіла виходити заміж. Їй не подобались ні принци, ні графи, ні маркізи. Навіть найшляхетніших кабальєро вона не удостоювала поглядом.
І ось одного разу, прогулюючись перед палацом, вона зустріла старого жебрака. Обличчя у нього було потворне, одяг — саме лахміття, а спину прикрашав великий горб.
— Подайте на бідність! — заголосив жебрак, простягаючи руку. Та дівчина так перелякалась його потворності, що поквапилася пройти мимо.
— Ніколи не показуйся мені на очі! — крикнула вона старому. Жебрак розсердився. Він наздогнав принцесу і кинув на неї чорного павука.
Павук причепився за шлейф принцеси, і як дівчина не намагалась струсити із сукні бридку комаху, нічого в неї не виходило. Так і прийшла в палац разом з павуком.
І став павук жити в палаці.
Він не давав принцесі жодної хвилини спокою: кусав її і вдень і вночі і виріс такий великий і товстий, що навіть придворні почали його боятися.
Тоді принцеса покликала солдат і наказала застрелити цього павука, а з його шкури зробити бубен.
Минув час. Король сказав своїй дочці:
— Ти бачиш, я вже зовсім старий. Мені потрібен спадкоємець, щоб передати йому королівство. Коли ж ти вибереш собі чоловіка?
— Хоч завтра, — розсміялась принцеса. — Але виберу тільки того, хто без помилки скаже, з чого зроблений мій бубен.
— Добре! — погодився король. — Але пам’ятай, хто б не відгадав, ми зараз же справляємо весілля. Таке моє королівське слово!
І король сповістив усій країні, що принцеса вийде заміж за того, хто відгадає, з чого зроблений її бубен.
Звідусіль прискакали на конях принци і графи. В прекрасних колясках приїхали маркізи і герцоги. Зі шпагами на боці прибули до палацу шляхетні кабальєро. Та ніхто з них так і не відгадав, з чого ж зроблений бубен принцеси. Красуня лише насміхалась над женихами. Але ось з далекого королівства прискакав верхи на білому коні стрункий принц у золотому плащі і з пером у капелюсі.
Побачивши юнака у вікно, принцеса одразу полюбила його. Вона вирішила допомогти незнайомцю і, розчинивши навстіж вікно, голосно крикнула:
— Він зі шкури павука!
Та принц, стомлений довгою дорогою, не розчув слів принцеси, а якби й почув, нізащо б їй не повірив: він подумав би, що принцеса глузує з нього. Чи то ж роблять бубни з павукової шкури?!
Зате крик принцеси почув горбатий жебрак. Саме в цей час він проходив під вікнами, просив милостиню. І коли принц так і не зміг відгадати, з чого зроблений бубен, горбатий жебрак прийшов до короля і сказав:
— Я відповім. Віддайте мені красуню за дружину.
— З чого ж? — запитав збентежений король.
— Він зі шкури павука! — зі сміхом відповів жебрак.
І королю довелося віддати принцесу горбатому старому. Що поробиш! Вона сама визначила таку умову, а король підтвердив її своїм королівським словом.
Ой, як розсердився король! Він покликав свою дочку і сказав:
— Ось до чого призвели твої примхи. Йди зараз же з палацу зі своїм старим, забудь назавжди, що я твій батько, і ніколи сюди не повертайся!
Принцеса гірко заплакала. Горбун взяв її за руку, і вони пішли з палацу, а принци і графи, маркізи й шляхетні кабальєро роз’їхались у свої королівства, оплакуючи сумну долю примхливої принцеси.
Поїхав і принц у золотому плащі і капелюсі з пером.
Сумний їхав він у своє далеке королівство, бо вже встиг полюбити молоду принцесу.
Довго йшли дорогами принцеса і старий жебрак і дійшли, нарешті, до річки.
— Ти моя дружина і маєш виконувати всі мої бажання, — сказав горбун. — Візьми мене на спину і перенеси через річку.
Посадила принцеса старого собі на спину і понесла. Дійшла до середини річки й думає: «Якщо я не позбавлюсь від ненависного чоловіка, то все життя доведеться мені тягати його за собою. Краще вже я скину його у воду».
Вона почала стрибати, щоб скинути старого зі своєї спини. Стрибала, стрибала і, нарешті, струсила його: старий був дряхлим і не зміг утриматись на спині у принцеси.
Та горб — великий і по творний — принцеса ніяк не могла скинути. Він міцно приріс до її спини, і принцеса стала горбатою.
Ой, цей горб! Принцеса так його ненавиділа! Мало того, що сидів він на ній як вершник, на досаду дівчині, підступний горбик виявився надзвичайно балакучим.
Щоправда, якщо принцеса мовчала, то він теж мовчав. Але варто було дівчині сказати хоч слово, горбик зразу ж повторював його, ніби передражнював принцесу, — ну точнісінько як луна в горах.
— Дайте мені напитися води, — попросила дівчина, постукавши у двері якоїсь хатини, і горб зразу ж повторив: «Дайте мені напитися води!» — до того таким тоненьким голоском, що всі починали сміятися з дівчини. Інші ж ображались, вважаючи, що вона насміхається з них, і проганяли бідолашну.
Скільки не просила його принцеса хоч трохи помовчати, упертий горбик пищав і пищав. Тоді дівчина прикинулась німою. Без звички це було нелегко, але горб залишив її у спокої: довелося і йому замовкнути.
Нарешті дійшла принцеса до найдальшого королівства, де жив стрункий принц у золотому плащі і капелюсі з пером. Як вона потрапила в це королівство, принцеса і сама не знала, та, напевно, серце підказало їй дорогу. Вона зайшла до палацу і найнялась служницею. Вона прислуговувала за королівським столом, але принц навіть не глянув на неї жодного разу.
Чи стане красень, спадкоємець трону, дивитися на якусь служницю та ще горбату й німу! Юному принцу було не до того — за наказом батьків він мав одружитися зі знатною маркізою. Звичайно, ця маркіза була зовсім не така вродлива, як принцеса з бубном, але горба у неї не було, і ніхто не посмів би сказати, що вона німа: маркіза була пряма, як палиця, і цілими днями тріщала, як папуга. Отаку наречену підшукали для принца у золотому плащі і капелюсі з пером!
Отже, маркіза-наречена прикотила в позолоченій кареті в далеке королівство, де жив принц у золотому плащі. З цього приводу у палаці готували великий бенкет, а принцесі-служниці доручили смажити пиріжки з яблуками для королівського столу.
Вона засмажила перший пиріжок і запитала в горба: — Горбик, горбик, чи не хочеш пиріжка?
— Хочу, хочу! — пропищав горбик.
Як бачите, якщо справа стосувалася чого-небудь смачненького, він забував передражнювати принцесу, а миттю відповів, що хоче!
Принцеса пригостила його пиріжком, поклала на сковорідку другий і знову запитала:
— Горбик, горбик, чи не хочеш ще пиріжка?
— Ой, хочу! — пропищав горбик.
Він був великим ласуном. І принцеса знову пригостила його пиріжком.
— А ще? — запитала вона, засмажуючи третій, найбільший пиріжок. — Чи не хочеш його спробувати?
— Дуже, дуже хочу! — нетерпляче пропищав горбик.
— Так плигай до мене у фартух! — наказала принцеса горбу. Дурний горбик так любив солодкі пиріжки, що не примусив просити себе ще раз і вскочив у фартух дівчини. Принцеса схопила його щипцями й кинула у піч.
— Горю, горю! — пропищав горбик востаннє і замовк назавжди. Так принцеса позбулася ненависного горба і стала стрункою, як раніше. До того тепер їй не треба було видавати себе за німу. Вона побігла до своєї кімнати, нарядилася в атласну сукню з мереживом і зайшла в зал, де збирались на вечерю вельможні гості, а принц з маркізою уклінно зустрічали кожного.
Коли гарно вбрана і велична принцеса з’явилася в дверях, принц вигукнув:
— Дивіться, це наша німа служниця! Яка вона струнка й красива! А маркіза-наречена, почервонівши, з прикрістю затріщала, як сорока:
— Бач, ошатна яка? Геть щезай! Геть щезай! Куховарку я пізнаю. Як її не наряджай!
Вона тріщала б ще дуже довго, та принцеса не дала їй догово рити і з гордістю відповіла:
— Ваша правда, сеньйоро маркізо, я була куховаркою і прислуговувала сеньйору принцу. Але я народилася не служницею, а принцесою, дочкою короля. І якщо ви не знаєте цього, то могли б і помовчати, хоч, кажуть, це мистецтво зовсім вам не знайоме.
Почувши таку сміливу відповідь, цокотуха прикусила язика і вибігла із зали. Вона заскочила у свою позолочену карету і назавжди зникла з далекого королівства.
А принц? Він відразу впізнав свою кохану принцесу, за якою так довго тужив. Принц дуже зрадів, що вона зовсім не німа, і у при сутності гостей запропонував їй стати його дружиною.
Вони жили довго і щасливо. Принц невдовзі став королем, а принцеса королевою. Вона була доброю королевою, завжди допомагала хворим і бідним і ніколи не відверталася від чужого горя. Адже вона добре знала, як тяжко жити без гроша в кишені, як просити у чужих людей ковток води і шматочок хліба, щоб втамувати голод і спрагу. І за це молодий король любив її ще більше.Вони жили довго і щасливо. Принц невдовзі став королем, а принцеса королевою. Вона була доброю королевою, завжди допомагала хворим і бідним і ніколи не відверталася від чужого горя. Адже вона добре знала, як тяжко жити без гроша в кишені, як просити у чужих людей ковток води і шматочок хліба, щоб втамувати голод і спрагу. І за це молодий король любив її ще більше.
Кінець.
