Опис казки Принц-жаба
Принц-жаба – це казка братів Грімм, яка розповідає про принцесу, яка обіцяла жабі дружити з нею, якщо вона поверне їй золотий кульку, який впав у ставок. Принцеса не хотіла дотримуватися свого слова, але її батько-король змусив її прийняти жабу до свого палацу. Жаба просила принцесу поділитися з нею їжею, ліжком і поцілунком, але принцеса відштовхувала її. Коли вона кинула жабу об стіну, вона перетворилася на принца, який був проклятий злою чаклункою. Принц і принцеса закохалися одне в одного і жили щасливо.
Мораль казки: не суди людину за зовнішністю, а дивись на її серце. Також казка показує, що любов може перемогти будь-які перешкоди.
Давайте читати казку Принц-жаба!
Колись жила собі одна гарненька принцеса на ім’я Пуппі. І якось вона прибігла до батька-короля дуже розлючена.
– Тату, не вийду я заміж за принца Гампердинка, – відрубала Пуппі. – Він – смердючка, зарозумілий, а ще слизькіший за будь-яку жабу. До того ж у нього величезні зуби.
– Ти не мусиш виходити за нього, поки не підростеш, – заспокоїла дочку мати-королева.
– Та я взагалі ніколи не хочу ставати йому за дружину, – заперечила принцеса. – Я радше сидітиму на хлібі й воді.
– Годі вже! – не витримав король. – Припини верещати! Принц Гампердинк прибуде сьогодні до нас на вечерю, тож поводься чемно. Він дуже милий хлопчина і, зрештою, твій майбутній чоловік.
– Я собі знайду іншого нареченого! – вигукнула Пуппі.
– До наступного ранку можеш шукати скільки завгодно, – гримнув король. – Але за такий короткий час навряд чи знайдеш справжнього принца.
– Це ми ще побачимо, – відказала дівчина. Вона взяла золотого м’ячика й подалася в сад.
Принцеса Пуппі побігла до палацового ставка, на ходу підкидаючи м’яча.
– Десь же має бути інший принц, – міркувала вона.
Дівчина так поринула в думки, що перечепилась через камінь.
Пуппі похитнулася… втратила рівновагу …і впала обличчям… …у ставок.
Чудовий золотий м’ячик вислизнув з її рук. З лунким плюскотом він зник у глибокій темній воді.
– От лихо! – простогнала принцеса.
Вона вдивлялась у воду, сподіваючись побачити м’яч. А натомість опинилася віч-на-віч з парою великих булькатих очей.
– Фе! – скрикнула Пуппі. – Жаба!
Жаба прочистила горло.
– Принцесо Пуппі! Дозволь зарадити твоїй біді.
Пуппі заклякла з подиву.
– Ніколи не зустрічала жаби, яка вміє говорити, – промовила вона. – До того ж не збагну, чим ти можеш мені допомогти.
– Можу дістати тобі м’ячика, – відповіла жаба.
– Ой! – вигукнула дівчина. – Буду дуже вдячна.
– Але спершу пообіцяй мені дещо, – додала жаба.
– Усе, що хочеш! – погодилася Пуппі.
– Обіцяй, що дозволиш жити у твоєму палаці. Хочу їсти з твоєї тарілки, пити з твого келиха і спати на твоїй шовковій подушечці.
«Мрій побільше!» – подумала Пуппі. Та вголос сказала:
– Обіцяю.
Жаба стрибнула у воду.
Пуппі залишилася чекати на березі. Раптом на поверхні ставка вона помітила золотавий відблиск. З води виринула жаба, тримаючи в лапках золотого м’яча.
Принцеса схопила його й помчала назад до палацу.
– Гей! – загукала вслід жаба. – А як же твоя обіцянка?
Але Пуппі навіть не озирнулася.
Жаба щодуху пострибала за принцесою.
Та коли врешті дісталася палацових дверей, Пуппі захряснула їх перед жабиним носом.
Принцеса прибігла якраз до вечері. Їй довелося сидіти поруч з принцом Гампердинком, від якого відгонило кислою капустою. Раптом у двері хтось постукав.
– Хто там? – запитав король.
– Нікого, – поквапилася відповісти Пуппі.
– Дивно, – промовив принц Гампердинк. – Я точно чув, що хтось стукав.
І знов хтось постукав.
– Пуппі, здається, за дверима і справді хтось є, – звернувся до дочки король. – Я попрошу лакея, щоб перевірив
– Ні, татку, не треба! – закричала Пуппі. – Це просто жаба. Вона витягнула мого золотого м’яча зі ставка, і я… Ну… Пообіцяла, що вона може з нами жити.
– То дотримуй слова, – наказав король. – Пусти її до замку.
– Але ж вона мокра і вся в бородавках, – заперечила Пуппі.
– Пуппі! – розлютився батько. – Негайно впусти ту жабу!
Тільки-но принцеса відчинила двері, як до зали застрибнула жаба. Вона поплигала за дівчиною до її місця за столом. Пуппі чула, як по підлозі хлюпають мокрі жаб’ячі лапки.
– Отакої! – вигукнув Гампердинк. – Щось у мене апетит пропав…
– А я помираю з голоду, – відказала жаба. – Що у вас на перше?
– Холодний суп з водяного кресу, – відповів король. – Пригощайтеся!
Жаба пірнула в тарілку Пуппі.
– А яка друга страва? – запитала вона служницю.
– А… Е-е… – знітилася служниця.
– Ну ж бо! – звернувся до неї король. – Ви повинні знати, що на вечерю.
– Розумієте, Ваша Величносте, – мовила служниця, – боюся, що це… жаб’ячі лапки.
– Напевно, я пропущу цю страву, – заціпеніло відповіла жаба.
Зазвичай Пуппі не любила жаб’ячих лапок, але того вечора вона з’їла і другу… і третю… і четверту лапку.
– Чи не час спати, принцесо? – врешті поцікавилася жаба.
– І не мрій! – закричала Пуппі. – Ти й близько не підійдеш до моєї спальні.
– Але ж ти обіцяла, – відказала жаба.
Принцеса благально поглянула на батька.
– Любий, – втрутилася королева. – Прошу тебе, не змушуй Пуппі торкатися цієї зеленої, бородавчастої, слизької…
– Принцеси завжди дотримують свого слова, – суворо урвав дружину король.
Пуппі важко зітхнула. Вона нахилилась і підняла жабу за лапку.
– Вона торкнулася її, – застогнав принц Гампердинк і зомлів.
Зайшовши до своїх покоїв, Пуппі швиргонула жабу до найтемнішого і найвіддаленішого кутка, а сама лягла в ліжко.
– Але ж, Пуппі, – озвалася жаба, – ти обіцяла, що я спатиму на твоїй подушці.
– З мене досить! – огризнулася принцеса. – Я зроду не зустрічала підлішої, бридкішої і жахливішої жаби за тебе.
– Тож, – додала дівчина, – якщо ще хоч раз згадаєш про мою обіцянку, я викину тебе з вікна.
– Ні, не викинеш, – заперечила жаба. – Ти не посмієш.
– Ще й як посмію, – обурилася Пуппі.
Дівчина підійшла до жаби, взяла її і щосили пожбурила у вікно.
Жаба гепнула долі. Минув якийсь час – за вікном тиша. Раптом Пуппі усвідомила, що накоїла. Дівчина страшенно перелякалася.
«Сподіваюсь я її не вбила!», – злякалась вона.
І щодуху кинулася палацовими сходами надвір.
Жаба лежала під вікном на палацовій галявинці й не ворушилась. Пуппі дуже обережно взяла її на руки.
– Ти жива? – прошепотіла дівчина.
– Та наче, – прокумкала жаба, – обережно обмацуючи свою голову.
– Я не хотіла тебе кривдити, – промовила Пуппі. – Пробач!
Тоді дівчина нахилилась і поцілувала жабу.
Зненацька прогримів грім і замиготіли блискавки. Жаба зникла, а на її місці стояв молодий вродливий принц.
– Нарешті! – вигукнув принц. – Я знову людина. Більше ніякої слизької шкури, перетинчастих лапок, жодних мух…
Одне за одним повідчинялися палацові вікна, і звідти повизирали чи не всі мешканці.
– Що там таке?! – загорланив король. – От я зараз вийду!
– Як це з тобою сталося? – запитала Пуппі принца.
– Зла відьма прокляла мене, – відповів той. – Знову стати людиною я міг лише тоді, коли мене поцілує принцеса.
– Виходить, я тебе врятувала? – запишалася Пуппі.
– Власне, так, – погодився принц, – але спочатку ти викинула мене з вікна.
– Та все ж, – сказала дівчина, – не багато принцес згодяться поцілувати жабу.
– Твоя правда. Як же тобі віддячити? – поцікавився принц.
– Ну, можеш зі мною одружитися, – відказала Пуппі.
– Даруйте, – втрутився принц Гампердинк, який щойно підійшов, – але Пуппі – МОЯ наречена.
– Ніяка я тобі не наречена, – обурилася Пуппі. – Ще ж нічого не вирішено. Татку, ти ж пообіцяв, що я сама собі можу вибрати принца.
– Це правда, – погодився король.
– Тоді, – промовив принц-жаба, стаючи на коліно. – Якщо ти обіцяєш не викидати мене знову з вікна…
– Обіцяю, – сказала Пуппі.
– Принцесо Пуппі, чи погодишся ти бути мені за дружину?
– Так, – відповіла дівчина.
Й за кілька років вони побралися.
Кінець.
