Давним-давно, у маленькому карпатському селі, жила дівчинка на ім’я Марічка. Вона була наймолодшою з п’яти дітей у сім’ї, і хоч вони жили бідно, у їхній хаті завжди було тепло від любові. Однак цього року зима видалася дуже суворою, і батько Марічки не зміг заробити достатньо, щоб купити дітям подарунки.
Одного вечора, коли сніг м’яко падав за вікном, Марічка сиділа біля печі й тихо молилася:
– Святий Миколаю, я знаю, що ти приносиш подарунки тільки чемним дітям. Але цього разу не неси нічого мені. Я б дуже хотіла, щоб ти допоміг моїй мамі, бо вона так втомлюється, і моєму татові, щоб у нього було більше сил і роботи.
Того самого вечора на небі запалилися яскраві зорі, і Святий Миколай, прогулюючись серед янголів, почув молитву Марічки. Він звернувся до свого помічника:
– Чи чуєш ти, яка щира ця дитяча молитва? Нам слід їй допомогти.
– Але, владико, вона навіть не просить подарунка для себе, – здивувався янгол.
– Саме тому вона заслуговує на диво більше, ніж хто-небудь інший, – усміхнувся Миколай і змахнув своїм золотим посохом.
Наступного ранку Марічка прокинулася від веселого сміху. Її старший брат стояв біля порога, тримаючи величезний мішок із подарунками. У ньому були теплі ковдри, рукавички, солодощі, а ще — новенькі чобітки для кожного з дітей. У кутку хати стояла ялинка, прикрашена дивовижними дерев’яними іграшками.
– Це все ти принесла, Марічко? – запитав її молодший брат Петрик.
Дівчинка похитала головою, але в очах її сяяли сльози радості. На мить їй здалося, що за вікном майнула тінь, схожа на постать Святого Миколая, а з неба почувся його лагідний голос:
– Доброта завжди повертається сторицею, моя маленька.
З того часу кожного року у хаті Марічки на Святого Миколая відбувалося справжнє диво. Батько знайшов хорошу роботу, а мама казала, що відчуває себе молодшою і сильнішою. А Марічка зрозуміла: найбільший подарунок – це любов і турбота про інших.
І якщо ви, дітки, теж будете робити добро і молитися щиро, Святий Миколай обов’язково завітає до вас.
