Останній сніг танув, дитячі сніговики розтанули, залишивши на тротуарах великі калюжі.
Тепле проміння виманювало мешканців із домівок у сади. Як завжди, зима залишила по собі купи старого листя, зламаних гілок і повалених кущів, розкиданих по газонах і клумбах.
У маленькому будиночку наприкінці вулиці жила старенька бабуся, яка дуже любила свій великий сад. Там росли старі дерева, які завжди рясно плодоносили, і вона варила з них компоти та варення, щоб мати запаси на зиму.
Навесні птахи в’ють гнізда на гілках, і бабуся дуже любила спостерігала, як пташенята роблять перші спроби літати. Вона любила, коли бджоли та метелики відвідували її сад.
Одного весняного дня старенька виглянула у вікно й побачила, що її сусіди вже старанно працюють у своїх садах. Вона вийшла на вулицю і дуже повільно пішла до свого саду, але раптом відчула гострий біль у спині.
«О, Боже!» — подумала вона. «Як я збираюся впоратися з роботою в цьому році, якщо я навіть не можу нахилитися до грядок?»
Вона сіла назад і сподівалася, що їй просто потрібно ще трохи відпочити. Навколо неї панувала метушня. На подвір’я долинали голоси дітей, які по сусідству грали в хованки. Вона згадала минулі роки, коли її сад також був жвавим, ці спогади викликали посмішку на її обличчі.
З роздумів її вирвало тихе дзижчання. Маленька бджілка сіла біля неї на лавці та розправила крильця, щоби погрітися на сонці.
«Привіт, бджілко,» — сказала вона.
«Ти вже приглядаєшся до гарних квітів у моєму саду? Мені подобалося зустрічати тебе в моєму домі всі ці роки. Але боюся, що цього року я не зможу впоратися з роботою!»
Вона продовжувала розповідати бджілці про все, що її турбує.
У відповідь бджілка дзижчала, коротко тріпотіла крильцями, а потім піднялася в повітря, кілька разів облетіла стареньку й полетіла геть.
Кілька синичок, що сиділи на сусідній вишні, підслухали всю розмову. Так само, як і кріт, що вистромив свого носа з нори в землі.
Усі тварини в саду хотіли їй допомогти. Вона завжди дбала про них, тож вони хотіли віддячити їй тим самим.
Синички скльовували шкідників із дерев, щоб ті могли спокійно рости.
Кріт заповав під грядки й розпушував землю, як тільки міг. А бджілка полетіла до садових гномів, щоб розповісти про скрутне становище старенької і попросити їх про допомогу.
Тієї ж ночі садові гноми взялися до роботи. У найкоротший термін дерева були обрізані, а опале листя зібране. Якщо придивитися уважніше, то можна було розгледіти їхні маленькі блакитні гостроверхі капелюшки за квітами, які нетерпляче бігали туди-сюди під час роботи.
Вони очистили грядки від бур’янів і засадили їх квітами та кущами, які цвіли впродовж року.
Потім садові гноми дбайливо окропили всі рослини дорогоцінною водою зі свого таємного джерела. Сад чарівним чином перетворився на прекрасний, квітучий весняний пейзаж.
Наступного ранку, коли старенька виглянула у вікно, вона не повірила своїм очам. Уся робота в саду була зроблена. Навіть паркан був пофарбований, вона була дуже вдячна своїм таємним помічникам і не знала, як їм віддячити.
Коли сонце зійшло високо в небо, старенька вирішила вийти до саду. Вона підійшла до кожної клумби, доторкнулася до кожної квітки, і, як завжди, подякувала за їх красу та аромат. Тоді вона помітила, що на одній із гілок вишні висить маленький, але дуже красивий капелюшок гнома. Вона усміхнулася, бо зрозуміла, хто допоміг їй.
«Дякую, мої дорогі друзі,» — промовила вона. «Я не знаю, як ви це зробили, але ви наповнили мій сад і моє серце радістю.»
Вона взяла капелюшок і поклала його на найвидніше місце в саду, як символ вдячності та дружби. І кожного разу, коли вона дивилася на нього, вона згадувала про чарівність та доброту, які існують у світі.
З того дня в її саду завжди було багато птахів, бджіл та метеликів, а квіти цвіли яскравіше, ніж коли-небудь. І хоча старенька більше не могла робити все сама, вона знала, що не одна, бо в неї були друзі, які завжди прийдуть на допомогу.
І так, сад продовжував дарувати радість усім, хто в ньому бував, а старенька бабуся завжди мала чудові історії, якими могла поділитися з усіма, хто завітав до неї в гості.
