Казка “Про Соску” розповідає про пригоди соски, яка довго була найкращим другом маленького хлопчика. Однак, коли хлопчик виріс і вже не брав соску з собою, соска вирішила допомогти іншому маленькому другові – зайченяті без соски, яке страждало від нездужання. Соска вирішила подарувати себе зайченяті, і хлопчик погодився.
Читати казку про соску
Хлопчика можна замінити на дівчинку, а іграшку-ведмедика на улюблену іграшку Вашої дитини, яку вона може брати в ліжко.
Це повинна бути м’яка іграшка, а не машинка або гумова іграшка-пищалка, яка вночі може поранити або налякати малюка.
Жила-була соска. Спочатку вона довго жила у маленького хлопчика. Він її дуже любив. Вони разом спали, гралися і гуляли. Потім хлопчик підріс і перестав брати соску на прогулянку. Але він все одно дуже її любив. Кожен раз, коли хлопчик збирався спати, він обов’язково брав соску з собою.
Одного разу пустушці приснився сон. Далеко-далеко, в зеленому лісі в маленькій теплій нірці жило крихітне пухнасте зайченя. У нього були довгі вушка і пухнастий хвостик. І була у цього зайчика біда: не було в нього соски. Вже так він мучився ночами, крутився з боку на бік, але ніяк не міг заснути. Захворів зайчик, їсти перестав. Тільки одне могло його врятувати – пустушка.
Прокинулась соска вранці і вирішила: треба йти рятувати зайченя. Пішла вона до хлопчика і розповіла йому цю історію.
– Ну, як, відпустиш ти мене? Ти ж вже зовсім великий, ти й без мене можеш спати, а зайченя ще зовсім маленьке. Він не може. Захворів зовсім. Лежить в нірці. Мордочка у нього від сліз вся мокра. Треба йому допомогти!
– Звичайно, відпущу! – Закричав хлопчик. – Я вже великий, не те, що це зайченя. Маленьким треба допомагати. А як ти туди доберешся?
– О, цей ліс дуже-дуже далеко. Спочатку треба плисти по річці, потім довго йти по стежці до великого дуба, потім через березовий гай, повз величезний сірий камінь, до смерекового лісу. Там живе цей зайчик.
– А як же я дізнаюся, що ти дістався зайчика?
– Я тобі листа напишу і з сорокою передам.
– Я ж читати не вмію, – засмутився хлопчик.
– Ну і що, не переживай, тобі його мама прочитає, – заспокоїла його соска. – У мене до тебе прохання. Бачиш, там на полиці сидить ведмежа. Йому дуже страшно і холодно ночами одному. Візьми його до себе спати: і тобі не нудно буде, і йому не страшно.
– Звичайно, – зрадів хлопчик. – Обов’язково візьму.
Як вирішили, так і зробили. Тепер соска живе в лісі біля зайченя, а хлопчик спить з ведмежам. Вони подружилися і тепер разом дивляться сни.
