Одного разу бігла лисиця до саду й зустріла по дорозі їжака:
— Добрий день, їжаче!
Відповідає їжак:
— Доброго здоров’я!
— Ходи разом зі мною у виноград.
А він каже:
— Ой страшно, лисичко, бо там господар понаставляв пасток; можем попасти в біду.
— А, я, — каже, — не боюся, я школу закінчила, то дам собі раду!
І пішли.
Наїлися вони винограду і вже повертаються, тут лисичка попалася в сильце.
— Ей, — каже, — їжаче, братчику, рятуй!
— Ой ні, не поможу, бо я казав, що не знаю; таж ти мені відповідала, що маєш школу закінчену.
— Ой, — каже, — я зі страху геть усе забула.
Бачить їжак, що біда, і почав їй радити.
— Нічого, — каже, — не роби, лиш як ґазда прийде, а ти прикинься неживою —і, може, ця штука удасться.
Заходить господар. Став над лисицею і каже:
— От, — каже, — шкода, що я не був чотири дні в саду. Уже і смердить
Узявся одною рукою за ніс, а другою лисичку за хвіст та й викинув її через пліт.
Але лисиці лиш цього було треба. Схопилася та й пішла додому.
Четвертої днини іде лисичка знов у виноград. Іде попри їжакову нору і знов кличе його в товариство на виноград.
— То ти забула, що з тобою було?
— Ходи, ходи.
Наїлися вони знов винограду та й лише почали вертатися, їжак потрапив у пастку.
— Ей, — каже, — сестричко-лисичко! Рятував я тебе, порятуй і ти мене.
— Ну, чим я тобі поможу? Я тобі не поможу нічим!
Та й іде геть.
— Рятуй, бійся Бога!
Але лисичка й не чує. Їжак заплакав:
— Сестричко! Дуже гарно ми жили, ходи хоч попрощайся зі мною.
Повернулася лисичка, обійнялися.
— Ой, — каже їжак, — поцілуймося обоє, бо знаєш, що смерть мені зараз буде.
І лисиця вивалила язик, хоче їжака цілувати. Тоді їжак зловив лисицю зубами за язик і міцно тримає.
Почала лисиця пищати не своїми голосами так, що учув господар та і прибіг до саду. Є на що подивитися! Узяв він та і вбив лисицю, а їжака акуратненько витягнув із сильця і пустив у сад, та й від того часу дуже їжаків шанував.