Жили собі дві мишки — Крутько та Вертько. Крутько мав затишну комірку в старому млині, де він зберігав свій улюблений сир. Одного разу він вирішив прогулятися до саду, щоб знайти трохи смачних горіхів. У поспіху він забув зачинити дверцята своєї комірки.
Тим часом, хитрий Вертько, який давно мріяв про затишний дім із запасами сиру, помітив відчинені двері. Він швидко проник усередину, розташувався на м’якій підстилці та почав ласувати сиром.
Коли Крутько повернувся, він із подивом побачив, що в його домівці хтось хазяйнує.
— Хто це тут оселився? — обурено запитав Крутько.
— Це тепер мій дім, — нахабно відповів Вертько. — Двері ж були відчинені, а отже, це знак, що тут можна жити.
Крутько був обурений такою нахабністю, але сперечатися з Вертьком було марно. У розпачі він звернувся до мудрого Кота на ім’я Мурчик, який жив неподалік.
— Пане Мурчику, допоможіть нам вирішити суперечку! — благав Крутько.
Мурчик уважно вислухав обох і лукаво посміхнувся.
— Підійдіть ближче, мої мишки, — сказав він. — Я вже старий і погано чую. Розкажіть мені про все докладніше.
Ні Крутько, ні Вертько не запідозрили хитрості. Вони підійшли ближче й почали сперечатися перед самим носом у Мурчика. Але щойно вони опинилися поруч, Кіт блискавично кинувся і схопив обох.
— Ну що ж, тепер суперечку вирішено, — муркнув Мурчик. — Хто не вміє ділитися та жити в злагоді, сам потрапляє в халепу.
Мораль: жадібність і хитрощі можуть призвести до біди, навіть коли здається, що ти виграв.
