Опис казки Дід, баба і вовк-співак
Новорічне свято принесло діду та бабі веселощі, але вовк намагається їх злякати. Щоб врятувати себе, дідові доводиться віддавати своїх тварин. Однак хитра баба знаходить спосіб обдурити вовка та врятувати себе.
Читайте казку Дід, баба і вовк-співак онлайн
Жили собі дід та баба. Жили вони не в селі, а хатка їхня стояла в дрімучому лісі. От прийшло новорічне свято. Дід і баба приготувалися і ждуть гостей. Ждали вони, ждали — ніхто до них не йде: хата далеко від села. І зажурилися старі. Але чують: хтось стука. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Але чують:
— Дозвольте заспівати!
Дід і баба в один голос:
— Співайте!
Раптом товстий голос каже:
— А в діда, діда перша ягничка, Друга теличка, Третя баба, Давай, діду, ягничку!
Дід каже, що не дам, баба каже, що не дам, вона в нас одна. Вовк як почав стукати, грюкати у вікна й у двері, аж хата трясеться, і кричить:
— Давай, бо й тебе з’їм!
Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку. Узяв вовк ягничку на плечі та й поніс у ліс. З’їв вовк ягничку і знову приходить. Підходить до вікна, гукає:
— Дозвольте заспівати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
А вовк стукає, грюкає, добивається:
— Дозвольте, бо й вас з’їм! Дід і каже:
— Співай.
Вовк знову співає:
— А в діда, діда перша ягничка.
Друга теличка, Третя баба, Давай, діду, теличку!
Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає, грюкає. Що було дідові робити? Узяв та й віддав теличку.
Вовк забрав теличку й поніс у ліс. Їв, їв, не доїв вовк телички. Вернувся знову до діда. І знову питає:
— Дозвольте заспівати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і дозволив.
Вовк співає:
— А в діда, діда перша ягничка, Друга теличка, Третя баба, Давай, діду, бабу!
Дід каже:
— Не дам.
Вовк кричить:
— Давай, бо й тебе з’їм, хату поламаю!
Попрощався дід із бабою, заплакав, а баба зав’язалася великою хусткою. Узяв вовк бабу на спину й поніс.
Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а сам став доїдати теличку.
Баба сидить на пеньку й шепче:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Вовк питає:
— Що ти кажеш?
— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з’їв.
І знову баба каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Доїв вовк теличку, не наївся, хотів бабу їсти; як гляне, а баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав зуби й пішов до коваля, щоб вставити залізні.
Баба сидить на пеньку й каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вниз!
Пеньок зробився низенький, баба скочила й пішла. Іде, іде баба лісом, уже втомилася. Аж дивиться: стоїть хатка, зроблена із сиру та масла; колодка також зроблена із сиру та масла. Баба відірвала колодку і з’їла, а сама увійшла в хату. У хаті все зроблено із сиру та масла.
Баба вколупала з плити сиру та масла, наїлася і залізла під корито, яке стояло посеред хати, і сидить. Коли це приходять господарі — дикі кози. Ввійшли й питають:
— Хто був у нашій хаті? Хто поламав грубу?
Їм ніхто не відповідає.
Подоїлися кози, позаліплювали грубу, полягали спати. На другий день пішли пастись, а цапа залишили сторожувати. Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко й на друге!
Цап заснув. Баба вилізла з-під корита, наїлася сиру і знову сховалася.
Прийшли вечором кози, забили цапа, що не встеріг хатки, подоїлися, позаліплювали дірки й полягали спати. А вдень залишили цапа з трьома очима.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко й на друге!
Цап заснув на два, а на третє дивиться. Баба тільки вилізла, хотіла вколупати сиру й масла, а цап бабу цап за рукав і держить.
Прийшли кози й хотіли бабу забити. Але вона відпросилася, сказала, що буде їм вірно служить.
Вона все робила, а кози йшли пастися і залишали одного цапа стерегти, щоби баба не втекла. Потім привикли кози до баби й перестали стерегти.
Баба і воду носила, і траву рвала, і хату підмітала.
Добре було козам із бабою жить. Але скучно було бабі за дідом. Як тільки пішли кози пастись, баба наколупала сиру та масла в платок і пішла до діда.
Приходить до діда, залізла на горище й сидить над діркою. Дід наварив кашу, сів у сінях на порозі і їсть. Баба взяла грудку масла та і вкинула в кашу. Дід подумав, що то щось погане впало, і вилив кашу в цебрик. Ще було трохи в горщику; вилив у миску і їсть. Баба знову взяла й кинула кусок масла в кашу. Дід почав їсти, бо більше нема. Розкуштував дід, що каша добра, то з’їв ще й ту із цебрика. Баба тоді й каже:
— Дідусю, зніми мене!
Дід зрадів, зняв бабу з горища. І живуть вони дружно, добро наживають.
