Колись давно, у мальовничому українському селі, жив собі багатий господар на ім’я Дмитро. Він мав трьох синів: найстаршого – Олексія, середнього – Василя, і наймолодшого – Петра. Усі троє були працьовиті, але не завжди ладнали між собою.
Одного вечора Дмитро відчув, що його дні вже добігають кінця. Він покликав синів до своєї хати і тихо мовив:
– Діти мої, слухайте уважно. На нашому полі сховано великий скарб. Я не знаю, де саме, але він там є. Ніколи не продавайте цю землю, бо цей скарб може змінити ваше життя. Шукайте його старанно, перевертайте кожен клаптик ґрунту, але не здавайтеся.
Сини здивовано переглянулися, але жоден не посмів запитати більше. Дмитро відійшов у вічність, залишивши їх з думками про загадковий скарб.
Наступного ранку Олексій промовив:
– Ми маємо шукати цей скарб негайно!
– Але де починати? – знизав плечима Василь. – Поле велике, роботи буде чимало.
– Тим краще, – усміхнувся Петро. – Якщо ми працюватимемо разом, то швидше знайдемо.
І ось троє братів узяли лопати, граблі та мотики й почали копати. День за днем вони рили землю, розбивали грудки, виривали бур’яни. Від ранку до вечора працювали, не шкодуючи сил. Їхні руки вкривали мозолі, а спини боліли від утоми, але вони не припиняли шукати.
– Може, батько помилився? – якось промовив Василь, втомлено витираючи піт з чола.
– Чи, може, скарб давно вкрали? – задумався Олексій.
– Ні, – впевнено відповів Петро. – Батько завжди говорив правду. Якщо скарб і досі тут, ми його знайдемо.
Коли настала осінь, брати помітили, що їхнє поле стало напрочуд родючим. Вони посадили зерно, і врожай зріс густим, золотавим і пишним. Колосся гнулося під вагою зерен, як ніколи раніше.
Одного дня, рахуючи прибуток від продажу врожаю, Олексій здивовано вигукнув:
– Наш врожай удвічі більший, ніж у сусідів!
– А грошей вистачить, щоб і новий будинок збудувати, і худоби купити, – додав Василь.
Петро усміхнувся і мовив:
– Тепер я розумію, що мав на увазі батько. Скарб не був золотою монетою чи дорогоцінним камінням. Він у праці наших рук і у врожаї, який ми виростили.
Брати погодилися з наймолодшим. Відтоді вони більше не сварилися і працювали разом, передаючи любов до землі своїм дітям та онукам. А поле стало їхньою справжньою гордістю і символом єдності родини.
Мораль:
Наполеглива праця і любов до своєї справи – це найцінніший скарб.
Ця казка створена за мотивами байки Езопа “Фермер і його сини”, але адаптована для сучасних українських дітей із новими описами та діалогами.
