У давні часи, в прекрасному королівстві жив цар Гордій. Він мав розкішний палац, величезні скарби та найдорожчий дар – свою маленьку доньку Ласку. Вона була допитливою та доброю дівчинкою, яка понад усе любила квіти й прогулянки садом. Але цар мав одну велику слабкість – він обожнював золото. Чим більше його було в палаці, тим сильнішим він почувався.
Одного вечора, прогулюючись своїм садом, цар спіткнувся об щось і ледь не впав. Глянув униз і побачив дивного чоловічка з кошлатою бородою та козлячими ніжками.
— Хто ти такий? — здивовано спитав цар.
— Я лісовий дух на ім’я Боривітер, — відповів маленький чоловічок. — Заблукав і змучився, не їв уже кілька днів.
Цар Гордій хоч і любив багатство, але був доброю людиною. Він підняв Боривітра, приніс до палацу й наказав слугам нагодувати й укласти його в м’яке ліжко.
Наступного ранку, коли Боривітер прокинувся, біля нього стояла Ласка.
— Мій тато врятував тебе, — сказала вона. — Він добрий, але дуже любить золото. Я б хотіла, щоб він проводив більше часу зі мною, як раніше.
Боривітер хитро посміхнувся й прошепотів їй щось на вухо. Потім вони разом пішли до царя, який снідав.
— Доброго ранку, Боривітре! — привітався цар. — Як почуваєшся?
— Дякую тобі за доброту, — відповів дух. — У нагороду я виконаю одне твоє бажання. Що тобі потрібно?
Цар Гордій замислився. Йому не потрібно було нічого, крім золота.
— Хочу, щоб усе, до чого я торкнуся, перетворювалося на золото!
— Ти впевнений? — запитав Боривітер.
— Авжеж!
— Гаразд, твоє бажання здійснене! — вигукнув дух, а потім підморгнув Ласці й зник.
Цар одразу вирішив перевірити чарівний дар. Він зірвав троянду в саду — і вона миттєво стала золотою! Радісний, він почав торкатися всього навколо: столи, стільці, чашки, навіть стіни перетворювалися на блискучий метал. Він сміявся від щастя, поки не відчув голод.
Слуги подали йому виноград, але як тільки він взяв ягоду до рук — вона перетворилася на золото. Те ж сталося з хлібом, водою, усіма стравами. Цар почав нервувати.
— Як же мені їсти? Що ж я накоїв? — вигукнув він.
У цей момент до нього підбігла Ласка й обняла батька. Але щойно він торкнувся її, вона теж перетворилася на золоту статую. Цар похолов від жаху.
— Ласко! Моя люба донечко! — він опустився на коліна й гірко заплакав. — Віддайте мені мою дитину! Ніяке золото не замінить її!
Слуги негайно вирушили на пошуки Боривітра. Незабаром лісовий дух повернувся.
— О, царю, — сказав він, — тепер ти зрозумів свою помилку?
— Так! Прошу тебе, забери цей дар! Поверни мені доньку! Вона — мій справжній скарб!
— Нехай буде так! — промовив Боривітер і ляснув у долоні.
Ласка ожила, а всі речі в палаці знову стали звичайними. Цар, тремтячи від щастя, обійняв доньку й поцілував її в чоло.
Відтоді Гордій більше не гнався за багатством. Він ділився золотом із підданими й проводив багато часу з Ласкою, насолоджуючись справжнім щастям.
Кінець.
Мораль:
Справжнє багатство не в золоті, а в любові й щасті поруч із близькими. Гроші та скарби не замінять тепла родини та щирих почуттів.
