Жив собі у темній норі під землею маленький кротик Тимко. Він був дуже допитливий і любив ставити запитання своїй мамі. Проте одного разу Тимко вирішив, що знає все на світі.
Одного дня він виліз з нірки та гордо заявив:
— Мамочко, я бачу цей світ! Ти казала, що кроти сліпі, але я впевнений, що в мене чудовий зір!
Мама-Кріт уважно подивилася на синочка і зрозуміла, що він занадто самовпевнений. Вона вирішила навчити його скромності.
— Добре, Тимку, якщо ти бачиш, скажи мені, що це? — сказала вона й поклала перед ним запашну гілочку чебрецю.
Тимко напружився, зосередився, понюхав, але не міг розпізнати аромат. Потім він уважно придивився і вигукнув:
— Це гладенький камінчик!
Мама-Кріт лагідно всміхнулася й погладила сина по голівці.
— Ох, Тимку, — сказала вона, — ти не тільки сліпий, а ще й не розрізняєш запахи! Бачиш, як важливо визнавати свої слабкості, щоб навчитися чогось нового?
Тимко засоромився. Він опустив голову й тихо промовив:
— Вибач, матусю. Я був неправий. Буду вчитися і слухати тебе уважніше.
Мама-Кріт обійняла сина і сказала:
— Це найкраще, що ти міг зробити, мій хлопчику. Бо справжня мудрість не в тому, щоб знати все, а в тому, щоб завжди бути готовим учитися.
Відтоді Тимко став уважніше слухати маму й відкривати для себе світ не очима, а нюхом, дотиком і слухом. А головне — він навчився бути скромним і не вихвалятися тим, чого не вмів.
Мораль: Хто хвалиться тим, чого не має, той може втратити і те, що є.
