Опис казки:Слоненятко Еллі мріє навчитися читати
Це історія про слоненя Еллі, яке дуже хоче навчитися читати. Але ніхто не має часу почитати їй. Чи зможе Еллі досягти своєї мети за допомогою бабусі та мавпочки? Прочитай казку і дізнайся!
Читайте онлайн казку: Слоненятко Еллі мріє навчитися читати!
Слоненя Еллі нічого не любило більше, ніж слухати історії зі своєї улюбленої книжки. Вона завжди носила її із собою в маленькому рюкзаку, пристебнутому до спини, на випадок, якщо знайдеться хтось, хто знайде час почитати їй.
У слонячому стаді Еллі багато тіток і двоюрідних братів і сестер піклувалися про всіх слоненят, які були занадто малі, щоб ходити до школи. Тож у Еллі було багато родичів, які могли почитати їй.
Дивно, але більшість із них зазвичай знаходили причину, щоб цього не робити. Часто в них не було часу почитати Еллі, і вони відкладали читання на потім.
Через деякий час Еллі це набридло.
«Як добре було б мати можливість читати самостійно», — подумала вона.
Щоранку група молодих слоненят вирушала до школи, яка знаходилася в сусідній савані. Серед них були брати й сестри Еллі та її двоюрідні брати й сестри.
Вона б із задоволенням пішла з ними, але щоразу, коли вона намагалася прокрастися до групи, один зі старших слонів доносив на неї.
«Що ти тут робиш!» — казали вони. «Повертайся додому! Тобі не можна! Ти ще не школяр!»
Це дуже злило Еллі. Усе, чого вона хотіла, — це навчитися читати.
«Великі слони думають, що вони такі круті, — думала вона. «Тільки тому, що вони мають великі ранці з товстими книжками і вже вміють читати, писати й рахувати. Пффф!»
Нарешті вона знайшла когось, хто був готовий почитати їй, і швидко дістала свою улюблену книгу. Багато історій вона вже знала.
Тим не менш, вона завжди отримувала від них задоволення і слухала дуже уважно. Еллі також могла сказати, подобається комусь читати їй чи ні. Вона могла сказати, що її кузина сьогодні не в настрої. Вона пропускала слова, а інші вигадувала. Тоді Еллі перебила її.
«Так не робиться!» — сказала вона.
«Звідки ти знаєш? Ти ж не можеш прочитати, що там написано, — відповіла її двоюрідна сестра.
«Цю історію мені читали стільки разів, що я її запам’ятала», — сказала вона. Але, звичайно, вона не могла цього довести.
«О, Еллі, я не можу дочекатися, коли ти зможеш читати свої власні книжки!» — сказала двоюрідна сестра Еллі.
«Просто радій, що я взагалі знайшла час». Вона закрила книгу й повернулася до роботи.
«Як же мені навчитися читати?» — задалася питанням Еллі.
Вона пішла до бабусі, щоб отримати пораду. Бабуся була дуже стара і вже не могла бачити настільки добре, щоб читати своїй маленькій онуці.
Незважаючи на окуляри, які вона носила, літери плавали на сторінках.
Ну, хіба букви плавають? Звісно, ні. Але саме так кажуть дорослі, коли в когось погіршується зір.
Бабуся так добре вміла заспокоювати Еллі, тому вона запитала: «Я коли-небудь розповідала тобі історію про маленьку розумну мавпочку?»
«Ще ні», — відповіла Еллі.
«Що ж, думаю, це тобі допоможе», — сказала бабуся. Вони зручно вмостилися під великим тінистим деревом.
«Жила-була маленька мавпочка, яка вважала себе розумнішою за всіх, хто її оточував, — почала бабуся. «Вона не думала, що їй потрібно ходити до школи, щоб навчитися читати. Натомість він думав, що просто збере всі літери і все стане зрозуміло».
Еллі слухала кожне слово.
«Одного разу мавпочка побігла на шкільне подвір’я, сховалася на великому дереві й дочекалася дзвінка на перерву, коли вчителі та учні залишили свої портфелі, зошити та книжки без нагляду», — розповіла бабуся.
«Що вона там робила далі?» запитала Еллі.
«Мавпочка швидко залізла через вікно в клас, стрибнула на парти й ножицями вирізала літери із зошитів і книжок. Вона взяла стільки, скільки змогла пронести», — пояснила бабуся.
Еллі подумала про мавпочку, яка несе вежу з літер, і розсміялась.
Вона побігла назад до дерева й розвісила листи на гілках, — розповіла бабуся. «Потім вона гойдалася на гілках, намагаючись скласти з літер слова».
«І що, вийшло?» — запитала Еллі.
«Ні», — відповіла бабуся. Вона не знала, чому, бо була упевнена, що це робили студенти. Тож вона вирішила переспати й повернутися наступного дня.
«Наступного ранку мавпа знову зайняла своє місце на дереві, спостерігаючи, як студенти розпаковують свої книги й починають читати. Але замість слів у них виходила якась тарабарщина!»
«Що?» — запитала Еллі.
«Як ти можеш собі уявити, усі були дуже збентежені, — продовжила бабуся. «Через те, що мавпа забрала літери, жодне слово не мало сенсу.
«Один учень почав плакати. Інший розлютився і закричав: «Хто це зробив? Хто вирізав дірки в моєму зошиті? Я дістану його!»
«Мавпа потрапила в біду?» — запитала Еллі.
«Ну, коли вона почула, як усі засмутилися, вона злякалася. Адже вона лише хотіла навчитися читати. Тому мавпа почала відв’язувати всі літери від гілок, і вони повільно пурхали на землю на шкільному подвір’ї.
«Один учень побачив зливу літер із вікна і сказав: «Дивіться! Це дощ із літер із дерева!». Тож усі вибігли на вулицю і почали їх збирати.
Хтось крикнув: «Гей, ось моя «А»!» — і поклав її до свого зошита. Інший крикнув: «Я знайшов свою «І». Хто-небудь бачив мою «Ю»?
«Коли всі літери опинилися на своїх місцях, маленька мавпочка почула звук, який видає кожна буква. Вона навіть змогла поставити деякі з них на правильне місце в слові. Але читати вона все ще не вміла.
«Напевно, буде краще, якщо мене навчать правильно читати в школі», — подумало мавпеня і побігло додому гратися.
«Бачиш, Еллі? Тобі просто треба ще трохи потерпіти, — сказала бабуся.
«Ти дуже скоро навчишся читати. А коли інші не матимуть часу почитати тобі, ти завжди зможеш вигадувати власні історії і розповідати їх усім, хто захоче послухати».
Еллі підняла очі на бабусю, яка підморгнула їй. Їй стало набагато легше.
Еллі зрозуміла, що бабуся має рацію. Вона не могла навчитися читати за один день, як мавпочка. Їй потрібно було терпляче й наполегливо вчитися. Тож вона почала вивчати всі літери, які бабуся показувала їй на картках.
Потім вона навчилася читати по складам, складаючи літери разом. Незабаром вона пішла в школу, де її вчителі й друзі допомогли їй дуже гарно і швидко читати. Еллі була дуже щаслива, що змогла здійснити свою мрію.
Після цього Еллі кожен вечір читала бабусі кращі казки на ніч. А бабуся разом із нею солодко засипала, слухаючи чудові історії.
У кінці казки Еллі завжди казала: «Солодких снів всім розумним малятам та слоненятам!»
Кінець.
