Опис казки Карик
Казка про бідного мужичка Кирика, який знайшов казанчик із срібними карбованцями, але поп хотів його обдурити і забрати всі гроші. Попадя одягла попа у волову шкуру, щоб налякати Кирика, але казанчик прирос до рук попа і шкура до його тіла. Попадя просила Кирика допомогти, але він не зміг.
Мораль казки Карик
Не треба бути жадібним і хитрим, бо можна натрапити на нещастя.
Давайте читати казку Карик!
Десь-не-десь жив Кирик-мужичок. Побила Кирика лиха година: умерла саме в жнива маленька дитина. Ходить бідний Кирик, шукав, шукає, нема кому ямки вирити — ніхто не хоче. Пішов Кирик до попа.
— Прийшов до вашої милості, щоб ішли дитя ховати.
— А с у тебе, Кирику, карбованець?
— Нема,– каже.
Не хоче піп.
— Не піду,– каже.
Почвалав додому Кирик, плаче — ніхто його не слухав. Нічого не вдієш, пішов сам ямку рити. Риє, риє, коли дивиться — іде якийсь чоловік. Шапка на ньому бирка, зверху дірка, свитина — латка на латці.
— Здоров був, Кирику! А що ти робиш?
— Ой, чоловіче, побила мене лиха година: вмерла в жнива маленька дитина! Ніхто не хоче ямки вирити, то сам рию.
— Зажди, Кирику! Ходімо зі мною!
Прийшли вони в долинку.
— Ану, Кирику, рий отут ямку!
Став Кирик рити, вирив зі срібними карбованцями казанчик. Пішов мерщій додому, узяв коня, поїхав у город, купив мішок пшеничної муки, пшона, сала. Вертається, а вже в нього повен двір людей: той домовину робить, ті пішли яму копати,– дізналися, що в Кирика гроші є. Кирик зараз до попа: кладе на стіл грошей сорок карбованців.
— Ідіть, батюшко, дитя моє ховати.
— Вертай, Кирику, вертай додому: я зараз буду.
А сам дивується: звідки в бідняка гроші? Не дійшов Кирик додому, уже піп коло двору — і попадя з ним.
Поховали дитинку й сіли трапезувати.
Піп тоді й питається, де Кирик гроші взяв. А попадя його штовх під столом.
— Не допитуйся зараз, бо з хати будеш сторч махати. Ніде Кирик не дінеться… Прийде в церкву, спитаєш його на духу, де гроші взяв. Не признається, скажеш — більш у церкву не пущу, геть із села вижену!
Дожидав піп, ночами не спить. Прийшов Кирик у церкву — він зразу до нього:
— Кажи, сину, які гріхи маєш?
— Батюшко, чоловік що ступив, то й согрішив.
— Ні, я чув, що в тебе якісь грошики є непевні, що ти їх десь підчепив.
— Та ні, батюшко!
— Ну, не признаєшся, іди геть!
Тільки Кирик повернув до дверей, піп його за руку — кажи зараз!
— Так,– каже,– правда, батюшко, найшов казанчик.
— Еге! — батюшка йому. — А то ті гроші непевні. Принеси їх сюди, я молебень одслужу, всяку нечисту силу віджену; за це мені буде часточка, тобі часточка й на церкву часточка.
— Добре,– каже Кирик,– нехай так і буде.
Приходить піп увечері додому.
— А що? — питається попадя.
— Знаю вже, де Кирик грошей набрав.
— Почекай,– каже попадя,– не йди до нього. Я так зроблю, що всі гроші будуть твої.
Побігла до шевця і випрохала в нього шило та дратву. Прибігла додому і зняла з горища волову шкуру. Узяла ту шкуру, наділа П на попа: передні ноги на руки, задні — на ноги, роги — на голову.
— Іди ж тепер до Кирика, постукай у вікно — він ще не спить — та і скажи: «Ага! Забрав мої гроші, ще й на церкву хочеш дати попові! Оддавай зараз назад, бо всю твою хату геть рознесу, і тебе, і дітей твоїх, і жінку в пекло заберу!» — то він тебе злякається.
Прийшов піп під вікно, як заторохтить рогами! Глянув Кирик у вікно — йому й дух перехопило: «Ох, лишечко,– думав,– сатана прийшов!»
— Чого тобі, нечиста сило, треба?
— Ага,– белькоче піп,– забрав мої срібняки, та й мовчиш! Оддавай зараз назад, бо й хату твою геть рознесу, і тебе, і жінку, і дітей твоїх у пекло заберу!
— Почекай,– каже Кирик,– я тобі казанок крізь двері віддам…
Подав йому крізь двері казанка, піп ухопив і побіг додому. Тільки хотіла попадя той казанчик узять, а він до рук приріс. Стала волову шкуру віддирати — піп як закричить! Шкура приросла і став а попа справжній чортяка. Ото вже і світ недалеко, треба до церкви дзвонить, а піп у воловій шкурі стоїть. Став він дуже плакати.
— Почекай,– каже попадя,– не плач! Умиюся я біленько, уберуся гарненько, піду до Кирика, хай прийде, казанка забере,– може, тобі поможеться…
Умилася біленько, одяглася гарненько, прийшла до Кирика, поклонилася.
— Здоров був, Кирику!
— Здрастуйте, матушко! А що скажете?
— Та то батюшка з тобою пожартувати хотів…
— Ти диви, а я думав, що то справді біс…
Не пішов Кирик до церкви, а пішов людей скликати. Іде й гукав:
— Побила мене, люди, лиха година, вмерла в мене маленька дитина. Ніхто не схотів ямку рити, пішов я сам рити і вирив із грішми казанчик. Прийшов піп і забрав той казанчик, а він йому до рук приріс.
— Де ж він тепер? — питаються люди.
— У воловій шкурі стоїть.
Як посунуть люди юрбою! Ще Кирик до попового двору не дійшов, а вже вони у ворота товпляться. Піп на ганку у воловій шкурі стоїть. Прийшов Кирик, забрав казанчик, він і пустився з рук. Став піп плакати.
— Дайте мені хоч який-небудь хліб, не женіть із церкви!
— Як же тебе залишати, коли ти піп не піп, злодюга не злодюга? Хто тебе знав, що ти таке. У тебе совісті нема — не треба нам такого!
І прогнали попа геть.
Перевірте чи запамʼятала дитина казку Кирик. Задайте їй кілька запитань!
- Що знайшов Кирик у ямці?
- А) Золотий казанчик
- Б) Срібний казанчик
- В) Мідний казанчик
- Г) Залізний казанчик
- Вірна відповідь: Б) Срібний казанчик
- Як поп хотів дізнатися, де Кирик взяв гроші?
- А) Спитав його просто
- Б) Спитав його у церкві
- В) Спитав його у селі
- Г) Спитав його у полі
- Вірна відповідь: Б) Спитав його у церкві
- У що перетворився поп через свою хитрощ?
- А) У вовка
- Б) У ведмедя
- В) У вола
- Г) У лиса
- Вірна відповідь: В) У вола
