Казка Безхвостий лев

Казка Безхвостий лев

Опис казки Безхвостий лев (Ангела Каралійчева)

Казка «Безхвостий Лев» розповідає про важливість взаємодопомоги та відваги. Зайчик Срібний Вус, заради свого братика, вирушає в подорож, долаючи перешкоди і знаходячи нових друзів.

Мораль: Навіть найменший може виявити велику відвагу, коли йому довірено важливе завдання. Допомога і взаємодопомога роблять нас сильнішими, а відвага полягає не лише в перемозі свого страху, але й у готовності прийти на допомогу іншим у скрутний момент.

Давайте читати казку

Було в зайчихи двоє зайченят. Одного звали Срібний Вус, а другого — Безхвостий Лев.

Якось надумав було Срібний Вус перескочити лісовий струмочок, та і впав у воду.

— Ага, попався, стрибунчику! — закричала одна рибка із червоним хвостиком і широко роззявила рота.

У того душа в п’яти сховалася від страху, навіть вуха затремтіли. Спробувала рибка проковтнути зайченя та не змогла. Вона плеснула хвостом по воді й сердито сказала:

— Забирайся звідси, поки цілий! От я виросту, тоді тільки попадись мені — враз проковтну!

Виліз Срібний Вус із води й чимдуж помчав додому. Забрався в теплу постіль і весь тремтить. Захворів, бідолаха, з переляку.

Зайчиха не відходила від нього ні на крок і напувала його чаєм із малиною.

— Не бійся, синку! От я скажу чаплі, і вона спіймає цю гидку рибу.

Але Срібний Вус ніяк не міг заспокоїтися. Тільки згадає, як рибка погрожувала, і шерсть у нього дибки стає.

Минуло п’ять днів. Зовсім змучилася Зайчиха і вирішила покликати кращого лісового лікаря, доктора Кру.

Доктор Кру прийшов, поправив на носі окуляри, заглянув хворому у вуха, послухав його серце, подивився горло і сказав:

— Нічого страшного. Дайте йому завтра червоне яєчко, і весь страх у нього пройде без сліду.

Попрощався і пішов.

— Ой, матінко моя! — зітхнула Зайчиха. — Де ж я візьму червоне яєчко?

— Мамо, — сказав Безхвостий Лев. — я знайду червоне яєчко. Ти тільки скажи мені, до кого піти.

— До курки, синку! Тільки вона може допомогти твоєму братикові.

Безхвостий Лев помахав на прощання лапкою, вискочив із хати, перебіг через весь ліс і прибіг на луг. Там пасся осел.

— Це, напевно, і є курка — подумав Безхвостий Лев і закричав:

— Гей, курочко, почому продаєш яєчка?

— Та ти що, осліп? Хіба не бачиш, що я не курка?

— А хто ж ти?

— Я лев в ослячій шкурі.

— А де живе курка?

— У курнику.

— А курник де?

— Не скажу.

Тут зайченя тупнуло лапкою.

— Скажеш, бо я тобі наказую!

— Та хто ти такий, щоб мені наказувати?

— Я — Безхвостий Лев.

— Ну, якщо ти безхвостий лев, то скажу. Іди туди, куди вказує мій хвіст.

Пішло зайченя тією дорогою, що її вказав йому ослячий хвіст. Йшло, йшло і, нарешті, під вечір прийшло в село. На небі світив місяць, і селяни спали міцним сном. Зайченя озирнулося навколо, шмигнуло в прочинені ворота й потрапило на якесь подвір’я. На подвір’ї воно одразу побачило Лисичку-сестричку. Та старанно рила лаз під курником.

— Що ти тут робиш? — запитало зайченя.

— Рию лаз.

— Навіщо?

— Злі люди замкнули тут мою подругу, а я хочу її звільнити.

— Яка ти добра! — сказало зайченя. — А це курник?

— Ні. Курник он там. Бачиш отой маленький будиночок? Це і є курник.

Безхвостий Лев — стриб-стриб — поскакав до маленького дерев’яного будиночку. Зазирнув у нього. У будиночку хропів старий пес Мурджо. Зайченя простягнуло лапку, торкнулося до Мурджо, але пес спав так міцно, що й не поворухнувся. Тоді Безхвостий Лев засунув голову в собачу будку і крикнув у самісіньке вухо Мурджо:

— Ку-ку!

Мурджо підскочив, схопив зайченя величезними лапами й загарчав:

— Що тобі тут треба, косоокий?

— Я прийшов по червоне яєчко для хворого Срібного Вуса. Курочко, дай мені, будь ласка, яєчко!

— Ти не туди потрапив. Я не курка. Скажи, хто тебе до мене послав?

— Добренька Лисичка-сестричка!

Мурджо насторожився.

— А де вона?

— Он там, б’ється, бідна, хоче звільнити свою нещасну подругу з в’язниці.

— Ах, ось у чому справа! Зачекай тут. Зараз ти отримаєш яєчко для свого хворого братика.

Пес непомітно підкрався до курника, кинувся на лисицю та враз роздер на ній шубу.

Курка вискочила з курника ледве жива від страху.

— Ти мій благодійнику, ти врятував мені життя, — проквоктала вона Мурджо.

— За життя дякуй он тому зайченяті, що стоїть перед моєю будкою.

Курочка підійшла до собачої будки, побачила зайченя і охнула:

— Ти що тут робиш у собачій будці?

— Чекаю на яєчко.

— Яєчко? Будь ласка! — сказала курка й одразу ж знесла яйце.

Зайченя подивилося на тепле яєчко й похитало головою.

— Не треба мені такого.

— Чому?

— Воно біле. А мені потрібно червоне.

Курочка задумалася: вона несе тільки білі яєчка. Але тут Муржо щось пробурчав, і курка радісно підстрибнула.

— Зараз я принесу тобі червоне яєчко, ти ж мене врятував, — знову проквоктала вона й перелетіла через тин на город.

Трохи згодом вона повернулася і поклала перед зайченям червону редиску.

— Візьми, — сказала вона, — і віднеси своєму хворому братику. Передай йому вітання від мене й Мурджо.

Зайченя подякувало, схопило редиску й кулею помчало із села.

Захекавшись, прибіг Безхвостий Лев додому та віддав редиску своєму боягузові-братику.

Срібний Вус почав гризти її, з’їв і враз схопився на ноги. Тепер він відчув себе хоробрим, й очі його заблищали.

— Мамо! — закричав він. — Я не хочу більше, щоб мене називали Срібним Вусом!

Зайчиха здивувалася.

— А як же тепер тебе називати?

— Лев’яче серце!Мама зайчиха усміхнулася і лагідно погладила його по голівці.

Кінець.

Вам сподобалося?

Натисніть на зірочку, щоб оцінити!

Середня оцінка: 4.5 / 5. Кількість голосів: 6

Голосів поки немає! Будьте першими, хто поставить оцінку!

Навігація по записам:

Поділіться або збережіть собі цей запис: