Опис казки Безхвостий лев (Ангела Каралійчева)
Казка «Безхвостий Лев» розповідає про важливість взаємодопомоги та відваги. Зайчик Срібний Вус, заради свого братика, вирушає в подорож, долаючи перешкоди і знаходячи нових друзів.
Мораль: Навіть найменший може виявити велику відвагу, коли йому довірено важливе завдання. Допомога і взаємодопомога роблять нас сильнішими, а відвага полягає не лише в перемозі свого страху, але й у готовності прийти на допомогу іншим у скрутний момент.
Давайте читати казку
Було в зайчихи двоє зайченят. Одного звали Срібний Вус, а другого — Безхвостий Лев.
Якось надумав було Срібний Вус перескочити лісовий струмочок, та і впав у воду.
— Ага, попався, стрибунчику! — закричала одна рибка із червоним хвостиком і широко роззявила рота.
У того душа в п’яти сховалася від страху, навіть вуха затремтіли. Спробувала рибка проковтнути зайченя та не змогла. Вона плеснула хвостом по воді й сердито сказала:
— Забирайся звідси, поки цілий! От я виросту, тоді тільки попадись мені — враз проковтну!
Виліз Срібний Вус із води й чимдуж помчав додому. Забрався в теплу постіль і весь тремтить. Захворів, бідолаха, з переляку.
Зайчиха не відходила від нього ні на крок і напувала його чаєм із малиною.
— Не бійся, синку! От я скажу чаплі, і вона спіймає цю гидку рибу.
Але Срібний Вус ніяк не міг заспокоїтися. Тільки згадає, як рибка погрожувала, і шерсть у нього дибки стає.
Минуло п’ять днів. Зовсім змучилася Зайчиха і вирішила покликати кращого лісового лікаря, доктора Кру.
Доктор Кру прийшов, поправив на носі окуляри, заглянув хворому у вуха, послухав його серце, подивився горло і сказав:
— Нічого страшного. Дайте йому завтра червоне яєчко, і весь страх у нього пройде без сліду.
Попрощався і пішов.
— Ой, матінко моя! — зітхнула Зайчиха. — Де ж я візьму червоне яєчко?
— Мамо, — сказав Безхвостий Лев. — я знайду червоне яєчко. Ти тільки скажи мені, до кого піти.
— До курки, синку! Тільки вона може допомогти твоєму братикові.
Безхвостий Лев помахав на прощання лапкою, вискочив із хати, перебіг через весь ліс і прибіг на луг. Там пасся осел.
— Це, напевно, і є курка — подумав Безхвостий Лев і закричав:
— Гей, курочко, почому продаєш яєчка?
— Та ти що, осліп? Хіба не бачиш, що я не курка?
— А хто ж ти?
— Я лев в ослячій шкурі.
— А де живе курка?
— У курнику.
— А курник де?
— Не скажу.
Тут зайченя тупнуло лапкою.
— Скажеш, бо я тобі наказую!
— Та хто ти такий, щоб мені наказувати?
— Я — Безхвостий Лев.
— Ну, якщо ти безхвостий лев, то скажу. Іди туди, куди вказує мій хвіст.
Пішло зайченя тією дорогою, що її вказав йому ослячий хвіст. Йшло, йшло і, нарешті, під вечір прийшло в село. На небі світив місяць, і селяни спали міцним сном. Зайченя озирнулося навколо, шмигнуло в прочинені ворота й потрапило на якесь подвір’я. На подвір’ї воно одразу побачило Лисичку-сестричку. Та старанно рила лаз під курником.
— Що ти тут робиш? — запитало зайченя.
— Рию лаз.
— Навіщо?
— Злі люди замкнули тут мою подругу, а я хочу її звільнити.
— Яка ти добра! — сказало зайченя. — А це курник?
— Ні. Курник он там. Бачиш отой маленький будиночок? Це і є курник.
Безхвостий Лев — стриб-стриб — поскакав до маленького дерев’яного будиночку. Зазирнув у нього. У будиночку хропів старий пес Мурджо. Зайченя простягнуло лапку, торкнулося до Мурджо, але пес спав так міцно, що й не поворухнувся. Тоді Безхвостий Лев засунув голову в собачу будку і крикнув у самісіньке вухо Мурджо:
— Ку-ку!
Мурджо підскочив, схопив зайченя величезними лапами й загарчав:
— Що тобі тут треба, косоокий?
— Я прийшов по червоне яєчко для хворого Срібного Вуса. Курочко, дай мені, будь ласка, яєчко!
— Ти не туди потрапив. Я не курка. Скажи, хто тебе до мене послав?
— Добренька Лисичка-сестричка!
Мурджо насторожився.
— А де вона?
— Он там, б’ється, бідна, хоче звільнити свою нещасну подругу з в’язниці.
— Ах, ось у чому справа! Зачекай тут. Зараз ти отримаєш яєчко для свого хворого братика.
Пес непомітно підкрався до курника, кинувся на лисицю та враз роздер на ній шубу.
Курка вискочила з курника ледве жива від страху.
— Ти мій благодійнику, ти врятував мені життя, — проквоктала вона Мурджо.
— За життя дякуй он тому зайченяті, що стоїть перед моєю будкою.
Курочка підійшла до собачої будки, побачила зайченя і охнула:
— Ти що тут робиш у собачій будці?
— Чекаю на яєчко.
— Яєчко? Будь ласка! — сказала курка й одразу ж знесла яйце.
Зайченя подивилося на тепле яєчко й похитало головою.
— Не треба мені такого.
— Чому?
— Воно біле. А мені потрібно червоне.
Курочка задумалася: вона несе тільки білі яєчка. Але тут Муржо щось пробурчав, і курка радісно підстрибнула.
— Зараз я принесу тобі червоне яєчко, ти ж мене врятував, — знову проквоктала вона й перелетіла через тин на город.
Трохи згодом вона повернулася і поклала перед зайченям червону редиску.
— Візьми, — сказала вона, — і віднеси своєму хворому братику. Передай йому вітання від мене й Мурджо.
Зайченя подякувало, схопило редиску й кулею помчало із села.
Захекавшись, прибіг Безхвостий Лев додому та віддав редиску своєму боягузові-братику.
Срібний Вус почав гризти її, з’їв і враз схопився на ноги. Тепер він відчув себе хоробрим, й очі його заблищали.
— Мамо! — закричав він. — Я не хочу більше, щоб мене називали Срібним Вусом!
Зайчиха здивувалася.
— А як же тепер тебе називати?
— Лев’яче серце!Мама зайчиха усміхнулася і лагідно погладила його по голівці.
Кінець.
