Опис казки Вовк та заєць
Вовк, який хотів з’їсти свого кума зайця, попався на хитрість і був прив’язаний за шию до кобили. Кобила втекла з ним у село, де він був убитий господарем. Заєць врятувався від смерті та посміявся з вовка.
Мораль: Не треба зраджувати своїх друзів і прагнути їхнього зла. Хитрість і жадібність можуть обернутися проти тебе. Добро завжди перемагає зло.
Давайте читати казку Вовк та заєць!
Як раз вовк із зайцем покумалися. Приятелями були. Але якось так трапилося, що вовк пару днів не міг нічого вполювати, голодний такий, що аж зубами дзвонить.
Прибіг він до кума, нібито до зайця, та й каже:
— Ну, куме, що було межи нами, то було, але тепер прощайся зі світом, бо я тебе мушу з’їсти.
А заєць каже:
— Ей, куме, та ти бач, який я малий! Чим ти на мені наїсися? Ліпше ходи зі мною, я тобі покажу — на толоці кобила пасеться, то ти її достань, то будеш мати що їсти.
Вовк каже:
— Добре, веди.
Прийшли вони на толоку, видять — пасеться кобила, а обротянка за нею по землі волочиться.
— Ото добре! — каже заєць. — Слухай, куме, я тобі поможу ту кобилу піймати. Я піду наперед, схоплю за обротянку, а ти тоді надбіжи, я тобі оброть засилю на шию, то вже нам кобила не втече. Якби хотіла тікати, то ти її лиш добре «соб», то вона піде за тобою аж у ліс, а там її вже спокійно заріжеш.
— Добре, — каже вовк.
Пішов заєць. Кобила його не боїться. Узяв обротянку за кінець, зав’язав кульку, моргнув на вовка, той прискочив із-за корча, заєць йому закинув сильку на шию, а сам у ноги.
Ей, як кобила зачула вовка, як запищить не своїм голосом, як обернеться задом до вовка, як не зачне хвицькати!
А вовк як побачив задні копита, як дістав пару разів по зубах, то вже йому й кобила немила, уже би всього відрікся, ба, коли-бо бісова обротянка на шиї зав’язана.
А кобила січе ногами, так січе, що вовк уже і про світ не тямить. А заєць стоїть за корчем, дивиться на ту роботу та і кричить вовкові:
— Та-бо соб, куме, соб бери! Чому так не робиш, як я тобі казав?
Як кобила вчула той крик, гадала, що то другий вовк, як не пуститься тікати, а вовк на обротянці за нею тягнеться.
Що він не гепне об камінь або об пеньок, то вона гадає, що він хоче на неї скакати, та й ще дужче біжить. Так із вовком аж у село забігла, просто до стайні.
Господар дивиться: що за неволя? Чи кобила теля вродила, чи що? Приходить ближче, а то вовк за шию на обротянці зав’язаний — не знати вже, чи був небіжчик, чи аж там йому кінця доїхали. Досить, що відтоді вже вовки ніколи зайця в куми не просять.
Кінець.
