Одного місячного вечора Лис Микита, відомий на весь ліс своєю хитрістю, прогулювався між густими деревами. Місячне сяйво лилося крізь гілки, освітлюючи шлях, і раптом його гострі очі помітили зграйку фазанів. Вони сиділи високо на гілці старезного дуба — так високо, що дістатися до них було неможливо.
“Гм, це буде непросто,” — прошепотів собі під ніс Микита, — “але хіба це зупинить мене?”
Лис оглянувся навколо, і його очі загорілися. У яскравій плямі місячного світла, яка падала просто перед дубом, він вирішив влаштувати своє хитре видовище.
— Ну що ж, мої дорогі пташечки, — прошепотів він, оглядаючи їх. — Побачите таке шоу, що й з дерева злетите!
Микита піднявся на задні лапи й почав крутитися, як дзиґа. Спочатку він робив кругові рухи, немовби зачарований місяцем, потім стрибав угору-вниз, викликаючи ледь чутний сміх у птахів. Фазани, злегка зацікавлені, нахиляли голови, щоб краще розгледіти, що там витворяє цей дивний Лис.
— Гей, дивись, який смішний! — щебетнула Фазана Марта.
— Тільки й знає, що кружляти, — підхопив її сусід Фазан Петро, хоча й сам не зводив очей із хитруна.
Лис тим часом змінював рухи: він падав на землю, лежав, як неживий, а потім раптово підстрибував і починав звиватися, як змій. Його пухнастий хвіст крутився так швидко, що здавалося, ніби він випускає срібні іскри.
— Гляньте на його хвіст! — вигукнула маленька Фазанка Оленка, з якої вже сміх аж рвався. — Це ж просто диво!
Поступово Лис ускладнював свої трюки: він прикидався, ніби збирається залізти на дерево, а тоді гепався на землю й корчився, як від уявного болю. Його витівки були такі смішні та дивні, що фазани вже не могли відірвати очей. Голови птахів почали кружляти від його шаленої вистави.
— Та що він робить? Він з глузду з’їхав? — прошепотів Петро, але й сам не міг відірвати погляду.
А Лис тим часом повторював усе знову й знову, ще й додавав нові трюки. У місячному сяйві його вистава була неймовірно видовищною, і фазани, заворожені, навіть не помітили, як почали втрачати рівновагу.
— Ух! — вигукнула Марта, коли її лапки зірвалися з гілки. Вона махнула крилами, але було пізно: вона вже летіла вниз.
За нею полетіли Петро, Оленка та ще кілька птахів, які не змогли втриматися. Вони попадали просто до ніг Микити.
— Дякую за увагу, шановна публіко! — хитро посміхнувся Лис і, хапаючи здобич, додав: — Ніколи не втрачайте голову через видовище.
А птахи, які залишилися на гілці, із сумом спостерігали за своїми товаришами.
Мораль: Занадто велика увага до небезпеки може зробити нас її жертвою.
Ця казка написана за мотивами байки Езопа “Лисиця та фазани”.
