Жила-була у далекому королівстві принцеса на ім’я Соня. Вона дуже любила літо. Щоранку бігала босоніж по теплому піску біля королівського озера, купалася у його прозорих водах і гралася з яскравими квітами в саду. Соня була впевнена, що немає кращої пори року, ніж літо.
— Ах, якби літо тривало вічно! — часто говорила вона, лежачи під сонцем. — Я не хочу, щоб приходила осінь. Вона приносить холод і дощ, а всі квіти в’януть.
Король, її батько, завжди слухав принцесу з посмішкою. Він знав, що прийде день, коли Соня зрозуміє щось важливе. І той день настав.
Якось на початку осені, коли листя вже почало міняти свої кольори, Соня прокинулася і побачила, що на вулиці було прохолодно. Дерева золотилися, а вітер грав із листям, як із барвистими стрічками.
— Я не хочу цього! — засмутилася принцеса. — Де моє літо?
Вона поспішила до королівського саду, але там вже не було її улюблених квітів. Усе змінилося, і принцеса відчула сум. Тоді король підійшов до неї і сказав:
— Доню, час навчитися поважати всі пори року. Кожна з них приносить щось своє, і навіть осінь має свою красу та мудрість.
— Але що може бути хорошого в холодній і сумній осені? — запитала Соня.
— Піди в ліс і спробуй відчути осінь, — відповів король.
Соня вирішила зробити так, як сказав батько. Вона пішла до лісу, де дерева стояли у вогняних кольорах, а на землі лежав килим із золотого листя. Раптом із-за куща виглянув маленький їжачок на ім’я Гострик.
— Привіт, принцесо! — привітався він. — Чому ти сумна?
— Я сумую за літом, — зітхнула Соня. — Осінь така сумна і холодна.
— О, ти ще не знаєш осені, — усміхнувся їжачок. — Давай я покажу тобі її красу!
Вони разом прогулялися лісом, і Соня помітила, як чудово виглядають дерева, прикрашені золотими та червоними листочками. Птахи збиралися в зграї, готуючись до подорожі, а білочки збирали горіхи, готуючи запаси на зиму.
— Осінь — це час підготовки, — пояснив Гострик. — Це пора, коли природа готується до відпочинку. Без осені не було б зими, а без зими не прийшло б нове літо.
Принцеса замислилася над словами їжачка. Вона зрозуміла, що осінь має свою красу і сенс. Вона несе спокій і дає можливість природі відновитися, щоб навесні все знову розцвіло.
— Ти правий, Гостику, — сказала Соня. — Я була несправедлива до осені. Вона теж важлива, як і інші пори року.
Повернувшись до палацу, принцеса більше не сумувала за літом. Вона зрозуміла, що кожна пора року має свій час і значення. І тепер Соня чекала осінь з радістю, бо знала, що вона приносить спокій, мудрість і красу, яку вона колись не помічала.
Відтоді принцеса Соня навчилася любити і цінувати всі пори року, бо зрозуміла, що кожна з них дарує щось особливе.
І жили вони довго і щасливо в королівстві, де природа завжди мала свій час для відпочинку і відновлення.
