У тихій морській затоці, куди сонячні промені ледь діставали крізь прозору воду, жила чарівна русалонька на ім’я Арі. Вона була загадковою мешканкою затоки, і про неї ходили легенди серед морських створінь. Усі знали, що Арі має особливу магію, але бачили її лише одиниці, і навіть ті не могли згадати всіх деталей зустрічі. Одне було відомо точно: Арі приносила затишок і спокій своєю невидимою присутністю.
Якось спокій затоки був порушений. Водорості вкрили поверхню густим килимом, від чого сонячні промені перестали проникати в глибину, і мешканці затоки задихалися від нестачі світла та свіжої води. Дельфіни, восьминоги та навіть великий кит намагалися прибрати водорості, але все було марно.
Ситуація ставала все гіршою, і мешканці затоки втрачали сили. Серед них був молодий рибчик на ім’я Лука. Його сестричка, маленька рибка Марта, захворіла через забруднену воду, і Лука був у відчаї. Тоді він згадав чутки про загадкову русалоньку, яка може допомогти в найважчі часи.
Одного разу Лука випадково побачив блискучий хвіст, що мерехтів у далечині, і зважився наблизитися. Він тихенько поплив, тягнучи за собою слабеньку сестричку, і раптом побачив Арі, яка сиділа на великому кораловому троні.
— Ти… ти — Арі? — прошепотів Лука, боячись порушити тишу.
Русалонька обернулася і лагідно всміхнулася.
— Так, це я, — відповіла вона. — Чого ти шукаєш, маленький рибчику?
— Моя сестричка, Марта, дуже хвора, — почав пояснювати Лука. — І всі в нашій затоці страждають від цих водоростей. Ніхто не знає, як їх позбутися… Можеш нам допомогти?
Арі замислилась на мить і тоді прошепотіла:
— Я допоможу, але ти повинен зберегти це в таємниці. Ніхто не повинен знати, що я була тут. Ти обіцяєш?
— Обіцяю! — кивнув Лука, дивлячись на Арі із захопленням.
— Тоді слідуй за мною, — тихо сказала Арі, і Лука поплив за нею до великої печери, освітленої загадковим світлом перлин.
Усередині печери, на кам’яних виступах, стояли різноманітні корали, що ніби ожили, коли Арі підняла свій перламутровий жезл. Вона легким помахом жезла торкнулася коралів, і ті почали грати незвичайну мелодію. Ця музика була настільки глибокою та гармонійною, що Лука відчув, як серце його наповнюється дивовижним теплом.
— Що це таке? — пошепки запитав Лука.
— Це магія води й музики, — усміхнулася Арі. — Вона може зцілювати й очищувати. Тримайся подалі, щоб тебе не затягнуло у вир.
Під мелодію коралового оркестру вода раптом завирувала, утворюючи величезний водяний вихор. Який миттєво зняв килим із водоростей і очистив затоку. Сонячні промені знову засяяли у воді, а свіжий струмінь води наповнив диханням мешканців затоки.
Коли мелодія стихла, Арі схилила голову до Луки.
— Тепер повертайся, — сказала вона, — але пам’ятай, ти нічого не пам’ятатимеш про цю мить.
Лука закліпав очима, не розуміючи, що відбувається, і відчув, як тепла хвиля огортає його. Усе, що він пам’ятав, — це тільки безмежна радість і полегшення.
Коли він повернувся до затоки, його сестричка Марта вже була здорова, а всі мешканці затоки раділи світлу й чистій воді. Ніхто не знав, як це сталося, але всі дякували за те, що загадкове диво врятувало їх.
— Що ж, чудеса трапляються, — усміхнувся Лука, не знаючи, чому йому так приємно на душі.
Відтоді мешканці затоки зрозуміли: справжня сила часто прихована. І хоча Лука не пам’ятав про свою зустріч з Арі, він завжди вірив у чудеса та в те, що, допомагаючи іншим, добро завжди повернеться.
Кінець!
Мораль казки:
Іноді справжня сила ховається в тих, кого ми не помічаємо, і вчинки доброти важливіші за славу. Допомагати іншим, навіть без визнання, — це шлях справжньої доброти.
