Жив-був колись павич на ім’я Павло. Він був гарний птах, але мріяв про щось особливе, що вирізняло б його серед інших птахів. Одного дня Павло вирішив звернутися до мудрої богині Юнони, яка мала дар виконувати бажання.
– Юноно, – звернувся Павло до неї, – я мрію про яскраве, розкішне пір’я. Хочу, щоб воно блищало смарагдом, золотом, пурпуром і синявою, аби всі птахи заздрили мені.
Юнона, вислухавши павича, вирішила виконати його бажання. І ось, через деякий час Павло отримав чарівне пір’я, яке сяяло на сонці всіма кольорами веселки. Він гордовито розправив своє нове оперення й почав хизуватися ним перед іншими птахами. Ворони, сороки, навіть фазан на ім’я Федір, який сам був дуже гарний, із заздрістю дивилися на його пишне вбрання.
Павло був у захваті від свого нового вигляду. Він ходив полем, повільно розпускаючи свій пишний хвіст, ніби небо перед бурею. Однак невдовзі йому захотілося піднятися в небо, як він робив це раніше, коли був легким і спритним. Він побачив орла Ореста, який високо кружляв у небі, й подумав: «А чи не полетіти мені теж?»
Павло розправив свої великі крила і спробував злетіти. Але що це? Його чудове, але важке пір’я не дозволяло йому піднятися високо в небо. Павич лише трохи підстрибнув, але знову впав на землю.
– Чому я не можу летіти? – запитав він сам себе, сумно дивлячись на свої прекрасні, але такі важкі крила.
– Бачиш, Павле, – тихо промовив мудрий фазан Федір, підходячи ближче, – тепер у тебе є те, чого ти прагнув – краса, яку всі помічають. Але за це доводиться платити. Ти більше не можеш літати, як раніше, бо твоє пір’я заважає тобі.
Павич засмутився, зрозумівши, що він обміняв свою свободу на блиск і показовість. Тепер йому залишалося лише ходити по землі, тоді як інші птахи могли підніматися до неба.
Мораль: Не жертвуй свободою заради показної краси та пишноти.
За основу цієї казки взята байка Езопа:
Ця казка створена за мотивами байки Езопа “Павич”, де розповідається про важливість внутрішньої свободи та небезпеку прагнення зовнішньої краси, яка може обмежити життя.
