Опис казки: Лісові музиканти
У чарівному лісі троє друзів вирушають у захопливу пригоду, щоб знайти музику і створити власний оркестр. Долучайтеся до їхньої веселої та музичної подорожі!
Читайте онлайн казку: Лісові музиканти!
Ліс шелестів, осінні листочки м’яко падали на землю, а деякі іноді підіймалися вгору, наче хотіли полетіти до неба.
— Ти теж чуєш ці чудові пісні? — прошепотів Ведмідь Бурко, коли помітив Єнота Міта за деревом.
Міт кивнув, і вони обоє підійшли до маленької хатинки, звідки, здавалось, лунала музика. Вони вже майже заглянули у відчинене вікно, як щось зашаруділо в листі позаду них, і вони підскочили.
— Ти нас налякав! — сказав Бурко, коли побачив, хто це був. З густих кущів виглянула маленька, гостра мордочка. Це був Їжачок Сонік.
— Ти бачив, хто грає цю прекрасну музику? — запитав Сонік. — Я слухаю її вже кілька днів. Це вперше, коли я наважився підійти. Кажуть, що в цій хатинці живе чоловік із рушницею!
Міт та Бурко відійшли на кілька кроків від будівлі.
— Можливо, тут і справді живе чоловік із рушницею, — сміливо сказав Міт, — але музика із цієї хатинки така радісна й гарна, що я думаю, якщо ми будемо дуже обережні, нам тут нічого не загрожуватиме.
Вони знайшли місце біля хатинки, щоби посидіти та послухати. Вітер приносив до них чудові звуки багатьох інструментів.
Відтоді вони поверталися сюди кожного вечора. Щоразу приходило більше тварин: сором’язливий олень, дикий кіт, заєць і сова — усім їм подобалася музика!
Ночі ставали холоднішими, оскільки осінь перетворювалася на зиму.
Одного вечора, коли всі зібралися послухати музику, вони помітили, що світло з хатинки більше не світить так яскраво. Що гірше — вони більше не чули музику.
— Я піду туди й подивлюся ближче! — хоробро сказав Сонік. — Щось тут не так. Вона навіть виглядає інакше, ніж зазвичай!
Але коли він підійшов до хатинки, він не зміг дотягнутися до вікна.
Тому він покликав інших:
— Я занадто маленький. Не можу зазирнути всередину.
Тож Бурко й Міт також підійшли до хатинки. Вони були обережні, щоб не зламати гілок своїми важкими лапами та не попередити мешканця хатинки про їхню присутність.
— Я спробую зазирнути всередину, — сказав Бурко.
Двоє інших звірят нетерпляче кивнули.
Коли Бурко повернувся, він прошепотів:
— Всередині вікна є фіранки. Я можу бачити лише тіні. До того ж, вікно, здається, закрите. Ось чому ми нічого не чуємо!
Вони повернулися до інших тварин, і Бурко розповів їм, що він бачив.
Тварини були збентежені. Потім мудра сова перервала їхнє мовчання.
— Звісно, мешканець хатинки закрив вікно! — пояснила вона. — Зрештою, стало дуже холодно, і, наскільки мені відомо, люди не мають теплої шерсті або густого пір’я, щоб зігрітися!
Гомін прокотився маленькою групою. Виходило, що мешканець хатинки й далі живе тут і, мабуть, слухає цю чудову музику, але щоб захистити себе від холоду, вони закрили вікно.
— Ну ось, наша вечірня музика зникла! — пробурчав Бурко.
Усі були розчаровані.
— Так, думаю, наші прекрасні вечори тут на галявині закінчилися, — сказав олень, уже прощаючись з іншими тваринами.
— Почекайте. Якщо музика більше не буде лунати з хатинки, ми просто мусимо зробити її самі! — сказав Сонік. Інші тварини подивилися на нього із цікавістю.
— Що ти маєш на увазі… зробити її самі? — запитав Міт.
Сонік розповів їм, що раніше жив у селі за лісом. Там були магазини й багато будинків, де жили люди. Але найважливіше — там була школа, де навчали музики.
— Це правда, — кивнула мудра сова і продовжила: — Я спала під дахом цієї школи деякий час, тож сама це бачила, — сказала вона. — У школі грають музику щодня. І що ще краще, там є старий склад у актовій залі, де зберігаються покинуті інструменти. Перш ніж їх викинуть на смітник, ми могли б їх узяти й дати їм другий шанс. Що ви на це скажете?
Зібрані тварини захоплено кивали на знак згоди.
— Давайте врятуємо інструменти від звалища! — вигукнув Міт.
Вони склали план і вирішили наступного дня на заході сонця вирушити до села разом і потайки проникнути до шкільного складу.
Як і домовилися, вони зустрілися на галявині.
— Ми вирушимо, як тільки настане вечір! — сказав Сонік.
— Правильно, і ми повинні бути дуже тихими.
Ніхто не має почути або побачити нас, зрозуміло? — додав Бурко.
Мудра сова запропонувала давати вказівки зверху і стежити за оточуючими.
— Я скажу вам, коли буде безпечно! А поки що всі залишайтеся на своїх місцях, добре?
Усі погодилися.
Ввечері вони вирушили до села. Будинки були повні людей, і тепле світло лилося з їхніх вікон. Час від часу за завісами можна було побачити тіні, але на вулицях та у дворах було тихо.
— Це чудово! — вигукнув Сонік. — Здається, усі у своїх будинках, бо на вулиці так холодно!
Тварини підійшли до школи.
— Ось вона! — сказав олень.
— Шшш, тихо! Ми маємо чекати на сигнал Сови, — прошепотів Бурко.
Вони дивилися, як вона кружляла над школою, уважно дивлячися у всі боки.
— Все чисто! — сказала вона. Вона була обережна, щоб не привернути уваги.
Тепер тварини зайняли свої позиції. Бурко був найбільшим із них і тому мав стежити перед школою. Олень спостерігав здалеку, щоб встигнути попередити Бурка, якщо хтось підійде.
Інші пролізли через огорожу та шукали всередині будівлі склад. Сова дала їм стару карту, тому тварини легко орієнтувалися і швидко знайшли потрібну кімнату.
— Вона не замкнена! — радів Сонік. Там вони вибрали гітару для Міта, барабани для Бурка та сопілку для Соніка. Звірята витерли павутину і здули пил із музикальних інструментів та швидко винесли їх через двері школи.
— Ми це зробили! — сказав Бурко, коли вони благополучно повернулися до ліму.
— Було б жахливо просто викинути ці прекрасні інструменти на смітник, — сказав Міт.
Повернувшись на галявину, Міт, Бурко та Сонік розпочали нову пригоду — навчання грі на музичних інструментах. Міт обрав гітару, Бурко взявся за барабани, а Сонік навчався грати на сопілці. Щовечора вони збиралися під великим дубом і старанно тренувалися.
Перші дні були важкими. Тваринки робили багато помилок, але їхній ентузіазм і підтримка друзів допомагали їм не здаватися. Мудра Сова допомагали їм із нотами й ритмом, а інші звірята приходили, щоби послухати та підбадьорити їх.
Минали дні, і музика ставала все кращою. Міт майстерно перебирає струни гітари, Бурко вивчав ритми на барабанах, а Сонік творив чарівні мелодії на сопілці. Їхні репетиції перетворилися на справжні концерти, на які збиралися всі мешканці лісу.
Буквально через кілька тижнів лісові музиканти грали не гірше, ніж люди. У їхніх руках інструменти співали, створюючи прекрасну гармонію. Вечорами ліс наповнювався радісною музикою, і всі тварини приходили, щоби послухати та потанцювати.
Ліс ожив і заграв новими барвами. Музика принесла радість і щастя всім його мешканцям. Тваринки раділи, співали й танцювали під мелодії, які долинали з галявини, а їхні серця наповнювалися теплом і любов’ю.
Міт, Бурко та Сонік стали справжніми героями лісу, даруючи всім навколо радість і натхнення своєю музикою.
