Опис казки: Гризонько
Українська народна казка про те, як хлопчик, який загубився в лісі, знайшов нову родину у старого лісника і його дружини. Але коли він підріс, він пішов до ставка…
Казка розповідає дітям про те, що треба слухати своїх батьків, але й не втрачати надії знайти своє щастя.
Слухайте онлайн аудіоказку: Гризонько
Читайте онлайн казку: Гризонько!
Була собі удовиця і мала малого сина. Звати його було Гризонько. Пішла вона з сином у ліс по гриби і по дрова. Назбирали вони грибів, наламала жінка в’язочку сухих дров. Хотіла ще трохи наламати. Посадила вона Гризонька на в’язочку і каже йому:
— Сиди, синочку, на цій в’язочці, а я піду та ще трохи дров назбираю.
Пішла вона, а хлопчик сидить на в’язочці. Чекав він мами, чекав, не дочекався та й пішов її шукати. Біжить лісом і кричить: «Мамо! Мамо!» Але мама пішла в їдну дорогу, а він — у другу. Так і побіг хлопчик лісом. Вернулася мама до в’язочки, а сина — нема.
А хлопчик біг, біг і прибіг до хатини в лісі. Там жив з жінкою старий лісник. Зайшов хлопець у хату, а дід питає:
— Відки ти, синку?
— Я загубився від мами, — каже малий.
— А як тебе звати?
— Не знаю.
— А як твою маму звати?
— Мама.
— А з якого ти села?
— Не знаю.
Нічого не знав малий.
— Як ти не знаєш, куди тобі вертатися, то будеш жити у нас, — каже старий дід. — Бабо, у нас дітей нема, то най цей хлопчик буде наш.
Так він і зостався жити в лісниковій хатині. Ріс Гризонько коло діда до сімнадцяти літ. Ходив собі по лісі, грався. А дід казав йому:
— Ти скрізь ходи, лиш до ставка не ходи, бо там — люті змії. Вони тебе з’їдять.
І він не ходив до ставка. Але як минуло йому шістнадцять літ, подумав: «А чого б мені не піти до ставка? Не боюся я лютих зміїв». І пішов до ставка. Купається, любується природою — ніяких зміїв нема. Коли це надлетіли три диких качки і сіли на воду. Він хотів стрілити в них з ружжа, але подумав: «Найперше налюбуюся, як вони файно плавають». А качки підпливли до берега та й вийшли з води. І зразу перекинулися на молодих дівчат. Розляглися вони, поклали одежу на березі, а самі пішли у воду.
Купаються вони, а хлопець дивиться з-за верби. А тоді взяв та й забрав плаття одної дівчини: заховав і сидить у свойому сховку. Дівчата вийшли на берег, почали одягатися. Дві дівчині одягнулися, а одна зосталася гола. Перекинулися дві дівчині на качок і полетіли собі, а третя зосталася на березі. Тоді хлопець обізвався і вийшов.
— Це я взяв твою одежу. Дам одежу, як ти погодишся стати моєю жінкою.
А вона йому:
— Добре.
Лишив хлопець дідове ружжо у вербі, а сам пішов з молодою жінкою своєю. Вона й каже йому:
— До діда ми вже не вертаймося, а йдім до твоєї мами.
— Але я не знаю, де моя мама.
— Я знаю, де. Я заведу тебе.
А той дід був віщун. Пішов він шукати хлопця і найшов рушницю. Вертається додому та й каже бабі:
— Я казав йому, щоб не йшов туди, бо його заберуть. А він мене не послухав і пішов — то його вже забрали.
Послав дід за ним зміїв, щоб його вернули. А як не хоче вертатися, то щоб з’їли його.
А хлопець з дівчиною все біжать і біжать, і вже недалеко було до готаря, як стали наздоганяти їх змії. Увиділи вони, що змії за ними женуться, та й каже дівчина:
— Стань!
І перекинулася вона керницею, а він — ковбалем. Змії прилетіли до того місця, покрутилися — нема нікого. А далі змії не мають права летіти, бо там уже — готар. І вернулися назад. А вони пішли собі далі і дійшли до того броду, де його мама брала воду.
Прийшла його мама до води, а вони сидять на керниці, ждуть, щоб дав хто напитися. Дала їм мама попити та й забрала їх до хати. І почала їх угощати. Дуже вона їх собі сподобала, бо хлопець був схожий на її сина, загубленого в лісі.
Попросив він у неї слова і каже:
— В одної жінки був хлопець. Пішла вона з ним у ліс, посадила його на в’язочку дров і сказала почекати її. Але не послухав син мами, не сидів, де вона йому сказала. І загубився той хлопець від мами.
Сказав він це та й до мами:
— За ваше здоров’я, мамо. Я — ваш син Гризонько, а це — ваша невістка.
Врадувалася мама, обіймилися вони, цілувалися. І я був на тому обіді, їв і пив, по бороді текло, а в роті — сухо було.
