Жила-була в далекому чарівному лісі дівчина на ім’я Мавка. Вона не була звичайною дівчинкою, як ти чи я, вона була духом лісу. Мавка могла розмовляти з деревами, квітами, звірятами і навіть з вітром! Ліс був її домом, і всі його мешканці любили її за доброту і щирість.
Одного теплого весняного дня Мавка сиділа на зеленій галявині, коли раптом почула ніжну мелодію сопілки. Мелодія була така гарна, що, здавалося, навіть вітер затих, щоб слухати її. Це був Лукаш — молодий хлопець із села, який прийшов до лісу пограти на своїй сопілці.
Мавка підійшла ближче, ховаючись за високі квіти. Вона ще ніколи не чула такої музики.
— Хто ти? — запитала вона, з’явившись перед Лукашем.
Лукаш підняв голову і здивовано подивився на Мавку:
— Я Лукаш. Я прийшов пограти на сопілці, бо мені тут спокійно і добре. А ти хто?
— Я Мавка, — посміхнулася дівчина. — Я живу в цьому лісі. Твоя музика дуже гарна. Вона робить цей ліс ще чарівнішим.
Лукаш засоромився, але йому було приємно чути такі слова. Він знову заграв, і Мавка почала танцювати. Її рухи були легкими, наче вітер грався листям дерев. Разом вони створювали справжню казку: музика Лукаша перепліталася з піснями птахів, а танець Мавки був наче хвиля озера, що ніжно коливається від легкого подиху вітру.
— Ти дивовижна, Мавко! — вигукнув Лукаш, коли закінчив грати. — Як ти можеш так танцювати?
— Це мій ліс навчає мене, — відповіла вона. — Тут усе пов’язане: дерева, квіти, звірі. Всі ми живемо в гармонії.
— Хотів би я теж бути частиною цього чарівного світу, — замислився хлопець. — Тут усе здається таким красивим і спокійним.
Мавка подивилася на Лукаша, і її очі засвітилися:
— Ти можеш залишитися тут. Ліс прийме тебе, якщо ти любиш природу і не будеш її кривдити.
Лукаш замислився. Йому подобався цей ліс, його краса і спокій. Але він знав, що його чекають вдома. Проте він пообіцяв собі приходити сюди якомога частіше.
З того дня Мавка і Лукаш часто зустрічалися в лісі. Вони разом грали, сміялися і розмовляли про все на світі. Але Лукаш завжди мусив повертатися додому, і щоразу йому ставало трохи сумно, коли він залишав ліс.
— Чому ти не можеш залишитися? — якось запитала Мавка. — У лісі є все, що потрібно: краса, музика і свобода.
— Мене чекають вдома, — тихо відповів Лукаш. — Але я обіцяю приходити знову і знову.
Мавка сумно посміхнулася, але вона розуміла. Вона знала, що люди не завжди можуть жити так, як живе природа, вільно і безтурботно.
Примітка:
І хоча ця історія про Мавку і Лукаша не завершилася в цей день, вона була лише початком великої пригоди. Хочеш дізнатися, що сталося далі? Чи змогли вони бути разом і зберегти свою дружбу? Тоді обов’язково прочитай Лісову пісню або подивися фільм! Там ти знайдеш ще більше чарів, пригод і казкових подій!
За основу казки взято твір Лесі Українки — Лісова пісня.
