Пориньте у чарівний світ дитячих віршиків. Тут ви знайдете збірку коротких, цікавих, гарних та смішних віршиків, які ідеально підходять для малюків віком 3-4 роки.
Оберіть тип віршиків для дітей 3-4 років:
Чому варто читати та вчити дітям вірші у віці 3-4 років?
Вірші не лише розважають та вчать нових слів, але й розвивають пам’ять, увагу та мовлення. Вони допомагають дітям краще розуміти ритм та мелодію мови, а також стимулюють уяву та творчі здібності.
Автором більшості зазначених тут віршиків є Ганна Чубач.
Короткі віршики
Легкі для запам’ятовування та ідеальні для початку!
Курочка
Псові курочка сокоче
«Я дружить з тобою хочу!»
Пес гарчить із буди
« Ну, а я – не буду!
Ти безсовісна така –
З’їла вчора черв’яка!»
Киця
Захотіла киця сала –
Миску лапкою дістала
Миска впала і розбилась.
Ну, а киця похвалилась:
«Розгубила миска сало,
А я його – врятувала»
Ворони
«Кар! Кар! Сир украв!» –
Ворон ворону кричав
«Кар! Кар! Ти збрехав!» –
Другий ворон відкричав.
Поки ворони кричали,
То сороки сир украли.
Небезпечний равлик
Равлик висунув два ріжки
І сказав:» Ану з доріжки!»
І кричить із переляку:
«В нього ріжки, як антени!
Небезпечний він для мене!»
Курка, кролик і корова
Курка, кролик і корова
Зупинились біля рову.
Курка рів перелетіла,
Кролик перескочив.
А корова є корова –
З місця йти не хоче.
Киця та миші
Пішли киці до крамниці
І купили бублик киці.
По дорозі бублик з’їли –
Киці дірочку лишили.
Сом сомиха й соменя
Сом, сомиха й соменя
В річці плавають щодня.
А невдаха дід – рибак-
Каже: «Плавають не так!»
Два маленькі бегемоти
Два маленькі бегемоти
Заблудили на болоті.
Перший каже: «Піду прямо!»
Другий плаче: «Хочу Мами».
Той, що прямо поспішав,
На болті заблукав.
Той, що плакав й кликав маму,
Уже спить під лопухами.
Колючі їжачки
А колючі їжачки
Поспішають навпрошки,
Наші яблука червоні
Накололи на бочки.
Я питаю: « Ви куди?»
А вони сопуть: «Додому!»
«Залишіть, – прошу, – мені
Хоч по яблучку одному!»
Черевички
Йшла синичка до кринички,
Загубила черевички.
Кіт ішов і знайшов,
Під лопух заховав,
Щоби вітер не здув
І хтось інший не взув
Я і мій товариш
Заглядає в хату
Соняшник вухатий:
Чубчик золотистий
Носик конопатий.
Встану рано- рано,
Щоб не чула мати, –
Підемо удвох ми
По селу гуляти:
Я і мій товариш
Соняшник вухатий,
Усміхнуться перехожі:
– Ну які ці хлопці схожі!
Де ловиться риба?
Рибу в озері спіймали,
А на кухні готували.
Та розказує всім Юля:
– Риба ловиться в каструлі!
Сміхота!
Сміхота! Сміхота!
Загубився хвіст
В кота!
Ну, а миші
Полем йшли
І котячий хвіст
І котячий хвіст
Знайшли
І взяли його
З собою –
Будуть грітися
зимою.…
Жук рогатий і корова
Вихвалялася корова:
– Подивіться,
Я – здорова!
Вихвалявся
Жук рогатий:
– Я умію вже
Літати!
І корова
Відказала
– Я колись
Також літала!
-Як? –
В корови
Жук питає. –
Таж у тебе
Крил немає!
– Нащо крила
Ті мені?
Білка
Білка бігала багато,
Бо шукала в лісі брата:
Брат на дереві сидів
І смачні горішки їв.
Поки знайде білка брата,
Будемо всі букви знати.
Вова
Вова вивчив всі слова
Заболіла голова.
Потім Вова відпочив.
Потім дерево садив.
Недарма він все робив —
Вову вчитель похвалив.
Я люблю у лузі квіти
Я люблю у лузі квіти,
Де гудуть весь день джмелі,
І метелик носить літо
На легенькому крилі.
Гріє сонечко гаряче
Чисте озеро води.
І зелений коник скаче,
Сам не відає куди.
Урочисто і красиво
В’є вінок моя рука.
І цвітуть, цвітуть, як диво:
Луг і квіти, і ріка…
У долині теплий вітер
Сушить трави від роси.
Я кажу: «Усе на світі
Починається з краси!»
Я кажу. І ви повірте!
По розщедреній землі
Поспішайте в луг, де квіти,
Де гудуть весь день джмелі!
Гавкав песик
На балкончик
Котик сів.
Очки мружив,
Спинку грів.
Й раптом
Зграйку горобців
В синім небі
Він уздрів.
І почав
Нявчати
І дітей
Прохати:
— Чуйте! Чуйте!
Підрахуйте
І всіх мені
Подаруйте!
Діти довго
Рахували:
— Сто — багато!
Десять — мало!
А їм песик
Гавкав з буди:
— Йому й десять
Досить буде!
Кінь катався на слоні
Розказав
Олесь мені:
— Кінь катався
На слоні!
Я спочатку
Не повірив.
Потім
Взяв і
Перевірив.
Білі хмари
Пропливали,
Гори й море
Малювали.
А як обрій
Прояснів,
Виплив коник
На слоні.
Я від радості
Стрибав,
Криком хмари
Підганяв.
І збагнуть
Ніяк не міг
Нащо їм
Аж вісім ніг.
Три Володі
Три Володі
На колоді
Посідали
І сидять.
Один — ситий,
Два — голодні.
Та усім пора
Вже спать.
Мама кличе,
Тато кличе,
А вони
Ніяк не йдуть.
Хочуть місяця
Побачить,
Солов’їв нічних
Почуть.
Ну, а місяця
Не видно.
Він затримався
Вгорі.
Замість нього,
Золотого,
Зайнялося
Три зорі.
Равлики
Равлик равлика любив –
Щиро в гості запросив.
Той приповз у гості вранці,
І сидить у власній хатці.
Прилетіли два джмелі,
Галасливі, хоч малі.
Над квітками вються,
З равликів сміються:
– Нащо в гості звати,
Як не пригощати?
Равлик-гість сказав джмелям:
– Друга кривдити не дам!
Ми завжди так просто
Ходимо у гості!
Не наїстись, не напитись,
А щоб зайвий раз зустрітись!
Не висить над нами!
Ми не дружим з вами!
Та розгнівані джмелі
Повиймали жала злі
І над равликом летять,
В спинку вжалити хотять.
Тільки равлики малі
Не злякалися джмелів,
Поховали спинки
У свої хатинки.
І сидять собі, сидіть –
Розлучатись не хотять.
Біла чапля
Біла чапля всіх дурила:
«Я собі кожух купила!
Ще куплю собі хустину —
Буду з вами цілу зиму!»
Вірив чаплі чорний жук,
І метелик, і павук.
Навіть равлик, що не вірив,
Але й він у те повірив.
Тільки жаба-крекотуха
Не хотіла чаплю слухать:
«Не хвалися, чапудрило,
Ти кожуха не купила!
Ти не купиш і хустину!
Подасишся на чужину!»
Ще земля не стала біла —
Чапля в ірій полетіла.
Сніжинки
Ці сніжинки — як пір’їнки:
Стеляться легенько,
Щоб собою не злякати
Річечку маленьку.
Ці сніжинки — холодинки:
Помежи собою
Ніби слухають, як хвильки
Хлюпотять водою.
Ну, а річечка маленька
Теж себе шанує:
Щось шепоче там, під льодом,
Бо снігів не чує.
Ці сніжинки — молодчинки:
Дружать між собою.
Коли сонечко пригріє,
То стануть водою.
Будуть вкупі гомоніти
І пісень співати.
Буде річечка маленька
Більшою ставати.
Черепаха – аха-аха
Черепаха-аха-аха
У воді сиділа-діла.
Черепаха-аха-аха
Свої ніжки мила-ила.
Крокодили-дили-дили
Пропливали-али-али,
Черепаху-аху-аху
Налякали-али-али.
Черепаха-аха-аха
На піску сиділа-діла.
Черепаха-аха-аха
Свою спинку гріла-іла.
Два удави-ави-ави
Проповзали-али-али,
Черепаху-аху-аху
Налякали-али-али.
Черепаха-аха-аха
У траві сиділа-діла.
Черепаха-аха-аха
Конюшинку їла-їла.
Понад нею гуси-уси
Пролітали-али-али
Черепаху-аху-аху
Налякали-али али.
Черепаха-аха-аха
На камінчик сіла-іла
І від страху-аху-аху
Затремтіла-іла-іла.
Ну а потім-отім-отім
Розпростерла довгі крила
І за хмари-ари-ари
Полетіла-іла-іла.
І маленькі діти знають:
Черепахи не літають.
Та як так багато страху,
Полетить і черепаха!
АХА-аха-аха…
Абетка
Вірші, що допоможуть дітям швидше вивчити літери!
А
Акула зубата
Не вміє читати.
Ну, а спритний рак Омар
Прочитав увесь Буквар!
Б
Баранчики круторогі
Заросили босі ноги.
Поставали біля груші
І на сонці ніжки сушать.
В
Ворон ворону кричав:
— Ти у мене сир украв!
Ворон ворону сказав:
— Я не крав, а просто взяв!
Г
Гусаки: «Си! Си!» — сичали
Всіх дітей вони лякали.
А малесенька Ганнуся
Їм сказала: «Не боюся!»
Ґ
Ґедзь, ґедзиня й ґедзеня
Розмірковують щодня:
— Як навчитися літати,
Щоб нікого не кусати?
Д
Дятел дерево довбає —
Короїдів добуває.
Бо вреднющі короїди
Дуже добрі до обіду.
Е
Ему-мама, ему-тато
Люблять своїх еменяток:
Вчать красиво їх ходити
І розумно говорити.
Є
Єнотиха-мама мила
Діточок співати вчила
І малесенькі єноти
Уже знають усі ноти!
Ж
Жаба-мама, жаба-татко
Жебонять щось жабенятку.
Жабенятко слухає
І животик чухає.
З
Зайчик в зарості забіг,
Щоб ніхто зловить не зміг,
І сидить тихенько
Боягуз маленький.
И
—Ич! та Ич! — хваливсь павич, —
Я над павами — панич!
Пави гнівались:
— Цікаво!
А без тебе ми — не пави?
І
Індик каже до корови:
— Ти чому така здорова?
А корова індикові:
— А тому, що я — корова!
Ї
Їжачок колючий
Нас усіх замучив:
Ніжки хочемо побачить,
Ну, а він голки їжачить.
Й
Йоржик хвостиком тріпоче
І ловитися не хоче.
Та рибак наш не сумує —
В очерет човна веслує.
К
Киця квочку налякала
— Квочка злякано квоктала.
Песик гавкає на кицю:
— Так р-робити не годиться!
Л
Лис, лисиця й лисеня
Ходять полем навмання,
Їх мисливці не знаходять,
Бо самі стежками ходять.
М
Мишеня мале для мами
Хустку вишило квітками
Мама-мишка у хустині,
Наче квітка у долині.
Н
Носороже, носороже,
Чом на носі в тебе роги?
— Щоб не мав на носі рогів,
То не звався б носорогом!
О
Оленя саме блукало,
І матусеньку шукало.
А матуся-олениха
У траві лежала тихо.
П
Півник півнику сказав:
— Я сьогодні не проспав!
Я і завтра не просплю,
Бо будити всіх люблю!
Р
Равлик грався серед трав,
Хаткою хвалився.
Потім ріжки заховав —
Я й не роздивився.
С
Слоненя матусю просить
— Принеси мені на носі
І пахучої трави,
І солодкої халви!
Т
— Тигреня, тигреня,
Ти, як наше кошеня!
Та тебе я не чіпаю:
Ти кусаєшся, я знаю.
У
Удав повзає в траві
Із листком на голові:
Щоби сонце не спалило
І щоб люди не зловили.
Ф
Фламінго рожевий
Давно в зоопарку
Проснеться й чекає
Рожевого ранку.
Х
Хом’ячок-дивачок
Ліг у житі на бочок.
Ні, не занедужав,
А наївся дуже.
Ц
Цуценя і цапеня
Бігли полем навмання.
Бігли, бігли — заблукали.
Цілий день ми їх шукали.
Ч
Черепаха через річку
Перевозить черепичну:
Буде хатку будувати
Й черепичкою вкривати
Ш
Шишкар дзьобик гарний має,
Ним він шишку колупає.
Всередині у шишки –
насіння, як горішки.
Щ
Щука щуці говорила:
— Я вмиваюся без мила,
Бо пахуче мило
Воду б забруднило!
Ю
Юрок, пташечка маленька,
Прокидається раненько.
Юрк — сюди, юрк — туди,
Юрк — з гіллячки до води.
Вірші про літери
Ігрові віршики з літерами, які роблять навчання веселим!
А мАленькА нАшА АллА
Рушничок нА річці прАлА.
МАмА Аллі говорилА:
“Ти б його уже сушилА!”
Але АллА тільки прАлА.
Як сушить, ВОНА
Не знАлА.
***
По дорозі навпростець
Біг Біленький Баранець.
Біг та Біг…
Аж натомився.
Біля мене – не спинився.
Прив’яжу теБе, приБлудо!
Більше Бігати –
Не Будеш!
***
Вітер Віє, поВіВає.
Він Вербу стару
Гойдає.
Вибіг ВоВчик на поляну
І на Вітер косо глянуВ.
Вітер ВоВчика злякаВся
І В дупло Верби –
СхоВаВся.
***
Гриб у лісі заблудився,
Бо Гіллячкою накрився.
Глянув вліво,
Глянув вправо
І подумав:
“Кепські справи!”
А Горобчик пролітав,
Він з Грибка Гіллячку – зняв.
***
Десь взялися
Дикі звірі.
Дуже страшно заревіли.
Щоб поДалі віД біДи,
Дременули хто куДи.
Тільки Дятел не тікав.
Він-Довбав собі,
Довбав.
***
“Е! – сказала буква Е,-
Звір мЕнЕ – нЕ здожЕнЕ!”
І, махнувши нам рукою,
Е – зробилася луною.
“Е-е!” – гукаємо у ліс,
“Е-е!” – відгукується скрізь.
***
Є – нікуди не втікаЄ.
Є – про звірів ще не знаЄ.
Є – боятися не вміЄ.
Є – завжди всьому радіЄ.
Гляне звір
На букву Є
І – забуде зло своЄ.
***
Жаба спала в Жабуринні,
Жук – під кущиком оЖини
Пролітали Журавлі
З ясним сонцем на крилі.
І Журливої співали.
Жук – не чув,
А Жаба – спала.
***
Зранку Злива Здивувала –
Всю пилюку поЗмивала:
З листя,
З прутиків лоЗи,
ІЗ сухої дереЗи.
Після Зливи і гроЗи
Світ –
Чистіший від сльоЗи.
***
Наша нИва – не лінИва,
Бо на нИву- впала злИва.
І шепоче:
“Я – жИва!”
Наша нИва – тихо сходИть
І вИсоке жИто родИть.
***
Їжачок давно не Їв.
Чистив ніженьки свої.
Їздив коник на стеблині.
Теж не Їв нічого нині.
Дід Їздовий Їхав в ліс,
Їжу Їм обом
Привіз.
***
Йод – в аптеці ми купили.
Його пляшечку відкрили.
“ОЙ! – Івасик наш ридає,-
Йод – кусається, щипає!”
А ми Йод отой хвалили,
Хворий пальчик ним – Змастили.
***
І – підслухало розмову.
І – з’єднало слово з словом.
І – виспівує пісні:
І веселі, І сумні.
Над собою крапку носить
І нічого в нас
Не просить.
***
КотиК сКочив на КурниК –
В КурниКу піднявся КриК.
КвочКа зляКано Кричала,
Під Крило Курчат ховала.
КотиК сам собі сКазав:
“Ох, яК я їх налякав!”
***
Літом Ластівка Літає,
Ластів’ят маЛих навчає:
“Не Лінуйтесь, Ластів’ята,
Вчіться Літечком Літати,
Бо, як Літо відЛітує,
Ми за море помандруєм”.
***
Миші МилоМ Миску Мили.
Миші Мило – загубили.
Ми навМисне в ліс прийшли,
Але Мила – не знайшли.
Може, Мило в річку впало?
Може, Мило жаба вкрала
і від спинки аж до п’ят
Миє Милих жабенят?
***
Носоріг Нас – Не любив.
Рогом Нірку собі рив.
Ну, для чого тобі Нірка,
Коли й так в Неволі гірко?
ПерестаНь!
Спочити час!
Носоріг – Не слухав Нас.
***
Оля, ТОля і Марина
Обірвали всю Ожину.
ПОпринОсили дОдОму
Лиш пО кОшику пустОму.
“Де Ожина?” -їх питали.
А ми її – пОз’їдали!”
***
ПереПілка – гарна Птиця,
Та вона хлоП’ят боїться.
А хлоП’ята – візьмуть гілку
І лякають ПереПілку.
Не Потрібно так лякать –
В неї П’ять ПереПелят.
***
Рак Ранесенько пРоснувся,
В чеРевики гаРні взувся.
І без тата, і без мами
Прогулявся під коРчами.
СРібна Рибка пропливала.
Вона Рака – не впізнала.
Рак Розсердився, Роззувся
І додому повернувся.
***
Сіяв, віяв дід МуСій –
ВуСа, вії у вівСі.
Сіяв, віяв, виСівав,
Славну піСеньху Співав:
“Сію, вію, виСіваю,
Бо вівСяні вуСа маю!”
***
Тихо, Тихо в Темнім лісі.
ХТось Таємний спиТь в горісі,
Але Ти його не бійсь –
Ти приходь у Темний ліс.
ТуТ ніхТо Тебе не з’їсТь!
ТуТ Ти будеш Тільки гісТь.
***
У дУпло влетіла мУха,-
Не хотіла мамУ слУхать.
І дивУється дУпло:
“Ще такого не бУло!
Щоб така маленька мУха
Не хотіла мамУ слУхать!”
***
Фіолетові заграви.
Фіолетові всі трави.
Фіолетовий і став.
Все це Федя малював.
Фіолетовий Фломастер
Каже Феді:
“Я тут майстер!”
І заграви, й трави, й став –
Федя синім змалював.
***
Ховрашки – Хотіли Хліба.
Ховрашкам – давали рибу.
Ховрашки Халви Хотіли,
Та просити не уміли.
Хто нам зможе підказать,
Що вони іще їдять?
***
Цап – покинув теплий хлів.
Цап – капусти захотів.
А за Цапом – Цапеня
Через поле навмання.
Цапе, Цапе,
Цапе милий,
Ще капусти – не садили!
Цап – вернувся, спочиває.
Цапеня – ще десь блукає.
***
Через ріЧку,
Через брід
Ходить Чапля на обід.
Для маленьких Чапленят
Носить Чапля жабенят.
А маленькі Чапленята
Скоро будуть вже літати.
***
ШиШка впала – не розбилась.
ШиШка – в трави закотилась.
НаШа Шура в ліс піШла,
Але ШиШки -не знайШла.
Принесла вона додому
ЛиШе радість, лиШе втому.
***
Щиглик, Щиглик,
Що з тобою,
Що не чуть пісень весною?
Щиглик Щиро поділився,
Що співати він стомився.
Поки Щиглик спочиває,
Ми своєї поспіваєм.
***
Юля Юшку вранці їла.
Юля Юшки – не хотіла.
Мама просить:
“Ще наллЮ?” Юля каже:
“Не лЮблЮ!”
***
“Як?-спитала буква Я,-
ЦЯ Ялинка – не моЯ?”
А Ялинка, Як почула,
У Ярок Якийсь стрибнула.
І гукає букві Я:
“Не твоя я, а – своЯ!”
***
Я – не шістЬ!
Я – м’який знак!
Це повинен знати всяк!
Я – не літера нова.
Я – пом’якшую слова.
А у слові “олівецЬ”
Я забігла у кінецЬ.
Віршики про цифри
Забавні рими, що вводять дітей у світ математики
Від одного до десяти
Ось ОДИН, чи ОДИНИЦЯ,
І тонка, й пряма, як спиця.
А оце ось цифра ДВА.
В неї кругла голова,
Довгий хвіст, зігнута шийка,
Отака, як бачиш, двійка!
Перші цифри – дві сестри,
Ось і третя цифра ТРИ.
Трійку, третій із значків,
Складено із двох гачків.
Ось ЧОТИРИ жартівливо
Випинають лікоть вліво.
Потім вийшла погулять
На папері цифра П’ЯТЬ,
Руки вправо простягнула,
Ніжку бубличком зігнула.
Цифра ШІСТЬ – немов замок:
Знизу – круг, вгорі – гачок.
Цифра СІМ – як кочерга:
В неї, бач, одна нога!
В цифри ВІСІМ – два кільця
Без початку, без кінця.
Цифра ДЕВ’ЯТЬ, чи ДЕВ’ЯТКА,
Наче в цирку акробатка:
Сторчака як перевернеться,
Зразу шісткою обернеться!
Кругла, наче буква О,
Цифра НУЛЬ, або ніщо.
Як стоїть він сам-самісінький,
То й не значить нічогісінько!
Та як одиницю поруч
Ми поставимо ліворуч,
То із двох значків у нас
Цифра ДЕСЯТЬ стане враз!
По порядку цифри ці
Запишіть на папірці.
Я про кожну вам усім
Щось цікаве розповім.
Жили собі в книжці
Один та один.
Пішли вони битись
Один на один.
Та хутко закреслив
Один одного.
I ось вже нема
Ні того, ні цього!
А якби дружили
Вони між собою,
Жили б не тужили –
І їх було б двое!
Дві сестриці, дві руки
Шиють, сіють, риють,
Полють, скопують грядки,
Одна одну миють.
Місять тісто дві руки
Разом – права й ліва.
Попливеш серед ріки –
Воду б’ють сміливо.
Три світла в світлофора є,
І кожен з них наказ дає.
Червоне світло каже: – Стій!!!
А жовте: – Йти не можна…
Зелене каже: – Йди мерщій!
І слухається кожний.
Чотирикутна хата ця.
Чотири ніжки у стільця,
І по чотири ніжки
У мишки і у кішки.
В машини четверо коліс,
Одягнених у гуму.
Вони промчати можуть скрізь
І швидко, і без шуму.
П’ять братів тобі знайомі.
Без одежі вони в домі,
Та в мороз брати оті
Ходять в теплому пальті.
Кошеняток цілих шість!
Небагато кожен їсть.
Дай їм каші з молоком,
Хай похлебчуть язиком,
Бо із ложки киця
Їсти не навчиться!
Є сім днів і сім ночей
В кожнім тижні завше.
Йди до школи, сім речей
У портфель поклавши:
Є буквар тут, олівець,
Зошит є так само,
Гумка є, щоб нанівець
Нищити всі плями,
Промокашка, два пера –
Ось що є у школяра!
Вісім ляльок дерев’яних,
Кругловидих та рум’яних,
В різнобарвних сарафанах
На столі у нас живуть,
Всіх Матрьошками зовуть.
Перша лялечка товста,
А всередині – пуста!
Навпіл ляльку огрядну
Розділити можна.
В ній побачиш ще одну
Лялечку порожню.
Ти Матрьошку цю відкрий –
Третя вистрибне як стій.
Половинку відгвинти,
Наглухо притерту, –
І зумієш ти знайти
Лялечку четверту.
Вийми цю і подивись:
Може, є там ще якісь?
Справді, є тут п’ята
Лялечка пузата.
А у п’ятій просто
Заховалась шоста.
А у шостій – сьома,
Як у себе вдома.
А у сьомій – глянь-но,
Восьма і остання!
Восьма лялька менша всіх,
Трохи більша за горіх.
От стоять усі сестриці
По порядку, як годиться.
– Скільки вас? – А ляльки враз:
– Вісім, вісім, вісім нас!
До дев’ятої години,
До дев’ятої години,
До дев’ятої години
В школу прийдем неодмінно.
О дев’ятій чуть дзвінок –
Починається урок.
До дев’ятої години
Спати ляжем неодмінно,
Бо, як вчасно не лягти,
Вранці з ліжка не стягти!
Ось круглий нуль, або нічого.
Послухай казочку про нього.
Веселий нуль прошепотів
Сусідці-одиниці:
– З тобою поруч я б хотів
Постояти, сестрице!
Та одиниця каже: – Ні,
Ти – нуль, число нікчемне.
Не стій зі мною, бо мені
Це зовсім неприємно!
А нуль на це: – Я знаю сам,
Що в світі значу мало…
Та якби поруч стати нам,
Десятка б з тебе стала!
Поглянь на себе: ти ж у нас
Мала та худорлява,
Та станеш більша в десять раз,
Коли я стану справа!
Нехай не кажуть, що нулі
Такі нікчемні та малі:
Із двійки – двадцять зробим ми,
Із трійки зробим тридцять,
З четвірки – сорок, а з семи –
Аж сімдесят, дивіться!
Отож хоч нуль – ніщо й ніхто,
Та два нулі на місці
Із одиниці зроблять сто,
А з двійки – цілих двісті!
Самуїл Маршак
Вірші про цифру 1
Одиничка – цифра рівна
І до стовпчика подібна.
Всі рахунки, всі таблички
Починають з одинички.
* * *
Одиниця наче спиця,
їй не всидіти на місці.
Мріє цифра стати птахом
і полинути над дахом.
* * *
Подивіться – ось вона
Одиничка чарівна.
Хоч і ніжку одну має,
Вправно ряд розпочинає.
* * *
Тонка, пряма і схожа на стеблинку,
Залізла одиниця у клітинку.
Така поважна і така примхлива,
Говорить, що відважна та смілива.
* * *
Цифра один, одиниця,
Пряма і тоненька,
Мов спиця,
Її починаю писати,
А паличка — тихо благати: —
Пристав, не забудь, —
Вона просить, —
Маленький до палички носик!
Вірші про цифру 2
Двійка хвостик піднімає,
Шию гнучкою тримає.
І так гарно випливає,
Наче лебідь з дивокраю.
* * *
Подивіться – ось і два,
Цифра дуже чепурна.
Шийку «гусачком» згинає,
Хвостик хвилькою здіймає.
* * *
Поглянь: і каченя, і двійка
Так спритно вигинають шийки.
Спішать купатися до річки,
Напитись чистої водички.
***
Плава лебідь по воді,
Вигинає шийку
Й так нагадує тоді
Цифру два чи двійку!
Вірші про цифру 3
Цифра три —
Два півкільця,
Скріплені, здається.
Подивися, цифра ця,
Наче змійка в’ється.
***
Три – щаслива цифра дуже.
Але трохи вона тужить:
– Буква «Зе» на мене схожа –
Переплутати нас можуть!
* * *
Цифра три – то чарівниця,
Невеличка й круглолиця.
Яку казку не візьмеш,
Цифру три завжди знайдеш.
* * *
Раз гачок і два гачок,
А між ними – язичок.
Цифра нас зачарувала.
Трійка, ми тебе впізнали.
Вірші про цифру 4
А чотири, а чотири…
Дуже схожа на вітрило.
Навіть вітер про це знає
І вітрило підіймає
* * *
Познайомтесь – це чотири,
З нею в дружбі усі звірі,
Бо чотири лапки мають,
Вправно ними чеберяють.
Вірші про цифру 5
П’ять подібна до серпа,
Що уміє жати.
Лиш до ручки треба нам
Рисочку додати.
***
П’ять – мов гак
На автокрані,
Що вантаж
Підносить плавно.
* * *
Ось п’ятірка жартівлива,
Діток всіх розвеселила.
Як на хвостик повернеться,
В цифру два враз обернеться.
Вірші про цифру 6
Шість подібна до замка —
Хто його не знає!
Відмика його рука
Та, що ключик має.
***
Шість уважненько пишіть.
М’яким знаком не назвіть.
Бо образиться іще
І до літер утече.
* * *
Цифра шість, як бегемотик,
Має кругленький животик.
Ну, а шийка, як дуга,
Вліво зігнута вона.
Вірші про цифру 7
Ну, а інша цифра — сім —
Так подібна до коси.
Як була рясна роса,
Натомилася коса.
А щоб знов косити,
Стала відпочити.
* * *
Сім – на косу дуже схожа.
Та косить вона не може.
Хто її не хоче вчити,
Хай іде траву косити.
* * *
Цифра сім – потішна дуже,
Ти помітив її, друже?
Вправно ніжку виставляє,
У таночок поспішає.
* * *
На кого схожа цифра сім?
– На чаплю, – скажуть вам усі.
Комахи й жаби б’ють тревогу,
Як сімку бачать довгоногу.
Вірші про цифру 8
Два кільця без кінця,
У середині – без цвяха.
Якщо я перегорнусь,
То ніяк я не змінюсь.
* * *
Вісім — цифра як жива,
Наче баба снігова:
Унизу великий тулуб,
Зверху сніжна голова.
* * *
Два кружечки поряд стали.
– Що за дивні окуляри? –
У маляток запитали.
– Це ми вісім написали!
* * *
Звірі тісто замісили,
Бубликів спекти хотіли.
Бублики по два зліпились,
Вісімки з них утворились.
Вірші про цифру 9
Шість і дев’ять — близнюки.
Дев’ять — шістка навпаки.
Їх впізнати дуже просто:
В цифри шість доверху хвостик.
Ну а дев’ять, уявіть,
На тім хвостику стоїть!
* * *
Серед інших цифр одна
Можу всіх заплутать я.
Бо якщо перегорнуть,
То на «6» перетворюсь.
* * *
Цифра дев’ять, як годиться,
Має кругленьке обличчя,
Заокруглений бочок
Та ще й хвостик, як гачок.
* * *
Цифру пишуть ось таку:
Коло, потім ніжку вниз.
Що за цифра? Подивись!
Зайченя відповідає:
«Я дев’ятку добре знаю!»
Вірші про цифру 10
Ну а десять, ну а десять
Так писати доведеться:
Стовпчик, нулик доєднати –
Ось і все, що треба знати!
* * *
А маленька одиничка
Цифра зовсім
Невеличка.
Та лиш нулик
Підставляєш,
Число десять
Зразу маєш.
Вірші про цифру 0
Нуль без інших цифр – нічого,
Дірка з бублика смачного.
Пам’ятать потрібно:
Він на «О» подібний.
* * *
В дитсадку спитали діти:
«Нуль – це як? Навіщо він?»
Аби цифру зрозуміти,
Я вам дещо розповім:
«Нуль – коли цукерки зїли,
Птаство в вирій відлетіло.
В зоопарку нуль ведмедів?
Сторож клітки не догледів».
* * *
Він, як бублик, як калачик,
Як обручик чи як м’ячик,
Круглий сам. Ще в давнину
Цифру цю назвали нуль.
* * *
Нулик — це число найменше,
Деколи й саме живе.
Як пристане до сусіда —
Має значення нове.
От стояла одиниця,
Біля неї нулик став,
І вже може він гордиться,
Буть найменшим перестав.
Так «один» з «нулем»-сусідом
Число «десять» разом склав.
***
Давай назви його м ячем!
А хочеш бублиом назвем.
То як його не називай –
Це цифра нуль – ти так і знай.
Як вчити вірші з дітьми 3-4 років?
- Починайте з коротких віршиків. Маленькі діти краще сприймають короткі та ритмічні тексти.
- Читайте разом. Спільне читання допомагає дитині краще запам’ятовувати слова.
- Використовуйте ілюстрації. Картинки допомагають дітям зв’язувати слова з образами.
- Додавайте жести та міміку. Це робить процес вивчення більш захоплюючим.
- Похваліть дитину. Позитивний зворотний зв’язок мотивує дітей вчити більше.
Запрошуємо вас поринути у світ дитячої поезії та подарувати своїм дітям радість від читання!
